Читати книгу - "Ставка ненависть, Стефанія Лін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я перехопив її по дорозі. Ліліт, збирайся, нам скоро потрібно їхати.
— Одразу, як тільки ти вийдеш.
— Я теж їду, — Деймон хапає канапку та кладе до рота.
— Ні, — ми з Еваном відповідаємо одночасно.
Деймон вигинає темні брови, оглядає нас обох.
— І хто мене зупинить?
— У тебе обмеження, — Флінн на ногу красномовно дивиться.
— Я знову кину у тебе чимось.
Еван вже регоче, Деймон же кривиться.
— Ти зла людина, Ліліт.
— Забув, що дав мені статус демониці? — хмикаю.
— Я пішов, — Флінн буквально тікає з кімнати. — Ваші ігри надто гарячі. Ліліт, чекаю внизу.
Сміючись він замикає двері. Ми залишаємося удвох. Тягну ковдру до грудей й сідаю. Деймон ставить тацю на мої ноги, сам сідає на край.
— Ти не повинна їхати сама.
— Повинна. Тобі можна лише якщо викличуть для допиту.
— Але…
— Не ризикуй собою, це ж не вирок суду, — тягнуся рукою й кладу пальці на його щоку. Деймон заплющує очі, ластиться до долоні наче кіт.
— Пообіцяй, що не пожертвуєш собою заради мене.
Добре, що сині очі заплющені, він не бачить правди в моїх. Добре, що притуляється до долоні, він не бачить рішучості врятувати його.
— Обіцяю. — хрипло брешу.
Поузі глибоко вдихає, з тремтінням, судомно, ніби не вірить. Дивиться на мене, шукає ознаки брехні, але я ж не вперше з Деймоном, я знаю як поводитися, аби притлумити страхи.
— Ліліт…
— Все буде добре.
Недовіра ковзає між нами холодним потоком. Деймон встає, поки снідаю, одягається, йде з кімнати, за мить повертається з моїм одягом. Кладе на ліжко, сам нависає зверху.
— Я чекатиму тут.
— Гаразд.
— Якщо ти не повернешся, не розраховуй на адекватного Деймона.
Хмурюся.
— Не погрожуй мені. — бурчу жартома.
— Я не погрожую, — цілком серйозно відрізає. — Ти знаєш мене, Ліліт. Знаєш так добре, як Еван.
Мружуся. Одразу ж пригадую прохання Флінна не рубити з плеча, мовляв, адвокати працюють.
— Припини, — нахабно відкидаю ковдру демонструючи Поузі всю себе. Повільно встаю, хапаю одяг з ліжка, й починаю одягатися. — Я повернусь.
Одягнувшись біжу у ванну залишивши Деймона на самоті. Після проведення інших ранкових процедур, спускаюся на перший поверх. Еван там, а ще Леонард Поузі. Чоловік запитує, чи готова. Киваю, озираюся. Деймон йде сходами, але наближається не до мене чи Евана, а до батька:
— Ти пам'ятаєш, що я казав?
Леонард сердито на сина дивиться.
— Ми працюємо, Деймон, і запізнюємося.
Я виходжу першою. Еван слідом, за ним містер Поузі. На порозі підіймаю голову до неба. Сніг падає рясно, ніби планує перетворити Нью-Йорк у снігову пастку. Флінн підштовхує під спину ближче до машини. Сідаю в салон, дивлюся на дім. На порозі Деймон, проводжає нас поглядом. Небезпечним, темним, навіть страшним. Подумки кажу, що кохаю його, автомобіль виїжджає з двору.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ставка ненависть, Стефанія Лін», після закриття браузера.