Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він добре влаштувався, — зауважив Марк.
— Еге ж. — Я підійшов туди, де на стіні висів портрет суворого чоловіка зі світлим волоссям і лопатоподібною бородою. — Прекрасна робота. І намальований у цій кімнаті, якщо зважити на тло.
— Отже, він багатий… — Марк замовк, коли двері відчинилися й увійшов оригінал картини, високий міцний чоловік років сорока.
Він був закутаний у коричневий халат, оторочений соболем, і мав суворий, серйозний вигляд. Він міцно потис мені руку.
— Мілорде Шардлейку, маю честь. Я Ґілберт Копінґер, мировий суддя і найвідданіший слуга лорда Кромвеля. Я знав бідолашного комісара Синґлтона; і дякувати Христу, що вас сюди прислали. Цей монастир — вигрібна яма корупції та єресі.
— Безперечно, там немає нічого простого. — Я показав рукою на Марка. — Мій помічник.
Він швидко кивнув.
— Заходьте до мого кабінету. Не відмовитеся від напоїв? Думаю, сам Диявол наслав цю погоду. Чи тепло вам у монастирі?
— Монахи в кожній келії мають камін.
— О, я в тому не сумніваюсь, сер. Я в цьому зовсім не сумніваюсь.
Він провів нас коридором до затишної кімнати з краєвидом на вулицю і позбирав папери з табуретів перед каміном.
— Дозвольте налити вам обом вина. Вибачте за безлад, але документи в мене з Лондона… мінімальна платня, погані закони… — зітхнув він. — І я зобов’язаний надавати звіти про будь-яке зрадницьке бурмотання. На щастя, таких у Скарнсі небагато, та іноді мої інформатори їх вигадують, і мені доводиться досліджувати слова, які ніколи не були сказані. Принаймні це вчить людей бути обережними.
— Я знаю, що лорд Кромвель спить спокійно, знаючи, що в графствах є такі чесні люди, як ви.
Копінґер поважно кивнув на комплімент. Я покуштував вина.
— Чудове, сер, дякую. А тепер до справи, час не стоїть. Я хотів би отримати деяку інформацію.
— Усе, що зможу. Убивство комісара Синґлтона було образою для короля. Воно волає про помсту.
Спілкування з однодумцем-реформатором мало б принести розраду, але, зізнаюся, я не відчув особливої симпатії до Копінґера. Хоча мирові судді справді обтяжені дедалі більшим навантаженням із Лондона на додаток до суддівських обов’язків, проте вони добре з цього користають. Традиційно мирові судді отримували прибуток від виконання своїх функцій, а більше обов’язків — означало більше прибутку навіть у бідному місті, про що свідчать статки Копінґера. Для мене його хвастощі суперечили сухому, побожному виразу обличчя. Але таким був новий тип людини, яку ми тепер виховували в Англії.
— Розкажіть мені, — запитав я, — яке в місті ставлення до монахів?
— їх ненавидять за те, що вони п’явки. Вони нічого не роблять для Скарнсі, з’являються в місті в разі крайньої потреби, а тоді поводяться пихато, як сам Диявол. Благодійність, яку вони дають, мізерна, і бідним доводиться ходити до монастиря у дні, коли роздають милостиню, щоб отримати навіть це. Отже, основний тягар утримання бідних лягає на плечі платників податків.
— Знаю, що вони мають монополію на пиво.
— І стягують здирницьку ціну. Їхнє пиво — огидне пійло, кури ночують у їхній броварні й скидають курячки в брагу.
— Так, я це бачив. Справді відразливо.
— Більше ніхто не може продавати пиво. — Він широко розвів руками. — Вони також усе, що можуть, витягують зі своїх земель. Ніхто з місцевих не скаже, що в монахів легко орендувати землю. Справи погіршилися після того, як брат Едвіг обійняв посаду скарбника; він здере шкуру з блохи заради жиру на її задниці.
— Так, вірю, що він це може. Щодо фінансів монастиря, ви повідомляли лорду Кромвелю про продаж землі за заниженою ціною.
Він здався пригніченим.
— Боюсь, не знаю подробиць. До мене доходили чутки, та пішов поголос, що я розпитую людей, і тепер великі землевласники приховують свої справи від моїх вух.
Я кивнув.
— І хто саме?
— Сер Едвард Вентворт є найбільшим в околиці. Він наближений до абата, незважаючи на те, що споріднений із Сеймурами. Вони разом ходять на полювання. Серед орендарів ширилися чутки, що монастирські землі були таємно продані йому, і тепер управитель абата збирає орендну плату від імені сера Едварда, але я не можу з’ясувати напевно, не маю таких повноважень. — Він невдоволено насупився. — А монастир володіє чималими землями, навіть за межами графства. Мені шкода, комісаре. Якби я мав більше повноважень…
Я задумався на мить.
— Можливо, це виходить за межі моїх повноважень, та оскільки моїм завданням є розслідувати всі справи, пов’язані з монастирем, я думаю, що міг би поширити їх на питання про продаж земель. От якби ви поновили запити на цій основі? Згадавши ім’я лорда Кромвеля.
Він усміхнувся.
— Запит від цього імені змусить їх рухатись. Я зроблю все, що зможу.
— Дякую. Дані можуть бути важливими. До речі, я чув, що сер Едвард є двоюрідним братом брата Джерома, старого картузіанця в монастирі?
— Так, Вентворт — старий папіст. Кажуть, картузіанець відкрито закликає до зради. Я повісив би його на шпилі торгових рядів.
Я хвилю подумав.
— Скажіть, якби ви повісили брата Джерома на шпилі, як відреагували б містяни?
— У них буде свято. Як я казав, монахів ненавидять. Тепер місто бідне, а монахи роблять його ще біднішим. Порт такий замулений, що навряд чи пропливете човном із веслами.
— Так, я бачив. І чув, що деякі містяни займаються контрабандою. За словами монахів, вони добираються до річки через болота за монастирем. Абат Фабіан казав мені, що поскаржився, але міська влада відмахнулася.
Обличчя Копінґера вмить насторожилося.
— Абат скаже все, що завгодно, аби нашкодити. Це питання ресурсів, сер. Є тільки один податковий інспектор, і він не може щовечора стежити за тими болотами.
— За словами одного з монахів, нещодавно там щось відбувалося. Абат припустив, що саме контрабандисти могли пробратися в монастир і вбити Синґлтона.
— Він намагається відвернути увагу, сер. Контрабандою займаються тут віддавна, готове полотно перевозять через болото і переправляють до Франції рибальськими човнами. Але навіщо комусь із цих людей вбивати королівського комісара? У нього не було завдання розслідувати контрабанду. Хіба ні?
Я помітив раптовий стурбований погляд у його очах.
— Справді, не було. І в мене теж не було, якщо тільки ці дії не стосуються смерті комісара Синґлтона. На мою думку, вбивцю треба шукати в монастирі.
Він мало не зітхнув із полегшенням.
— Якби землевласникам дозволили обгороджувати більше земель для овець, місто отримало б більше прибутку і люди не займалися б контрабандою. Занадто багато дрібних фермерів вдаються до ткацтва.
— Якщо відкинути контрабанду, чи є місто назагал лояльним? Немає клопоту із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розгін, Крістофер Джон Сенс», після закриття браузера.