Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
1933 р. подібну до цієї «троцькістську» групу органи ГПУ ліквідували у Слов’янську. Її члени постали майже перед такими самими звинуваченнями, що й група Кузнецова. Мало того, у звинувальному акті написано, що група намагалась установити контакт з «троцькістами Артемівська»[893].
Виникає закономірне запитання: невже всі ці справи сфабрикувало ГПУ, щоб унеможливити будь-які самостійні політичні виступи населення? Відповідь, швидше за все, має бути ствердною, з багатьох звинувачених за цими справами нині вже знято кримінальні звинувачення. Але чи можна припускати, що тоді, коли люди масово помирали з голоду, радянські урядовці не мали ніяких сумнівів і мовчали? Мабуть, ні, але багато урядовців боялися політичних ускладнень, хоч якими були їхні власні почуття. Таким чином, вони безжально забирали в селян зерно і змушували робітників працювати. Інші користувалися труднощами ближніх для задоволення своєї пожадливості чи просто щоб вижити під час голоду. Як буде показано далі, безвладним простим людям такі функціонери видавалися ворогами.
І все ж припущення, що всі радянські службовці були боягузами, опортуністами, грабіжниками чи просто вірили в радянську правду, не може задовільно пояснити важливість і складність народного гніву й опору. Важко повірити, що звірства громадянської війни й колективізації паралізували здоровий глузд і людські емоції. ГПУ уважно стежило за людьми саме тому, що не могло довіряти показній вірності режиму. Навіть більше, ГПУ всіма силами намагалось знайти всіх політично підозрілих. Членство в партії не рятувало. Наприклад, у липні 1933 р. керівник ГПУ Донецької області В. Іванов поставив під нагляд 175 підозрілих членів партії. Це дуже цікавий документ[894]. Один з підозрюваних, Ф. Т. Калмицький, 18 березня 1933 р. начебто сказав: «Политика партии в корне неверная, крестьян довели до нищеты... Сталин сидит и командует кучкой кулаков и смеется с нас, как мы себя обдираем... сейчас 25% голодающих колхозников, генеральная линия партии, строящей социализм, — есть на деле вавилонское столпотворение»[895]. Інший член партії, інженер Е. М. Андреєв, начебто сказав у річницю смерті Леніна: «Лучше бы умер Сталин, чем Ленин, за ним бы никто не жалел». Іншого разу хтось доніс, що Андреев виголосив:
«Война с нами на востоке неизбежна. Я уверен, что все рабочие побьют всех, в т. ч. и ГПУ, нам, инженерам, безучастными оставаться нельзя. Нам в первую очередь нужно перебить ГПУ, так как они производят такие вещи, что свет подобного не видел».
Потім, ще в січні 1933 р.:
«У нас творится насилие. Кошмар. Этого ведь никогда не было в капиталистических странах. Собралась какая-то шайка бандитов и умышленно разоряют страну. Если было бы восстание, я бы поборолся с большевиками»[896].
Член партії шахтар Горбатенко казав своїм товаришам:
«Радянська влада рано чи пізно загине, робітникам треба створити справжню робітничу владу, щоб робітник і селянин був всім задоволений, а не так, як тепер»[897].
П. Сахно, колишній червоний партизан, робітник і член партії, відкрито казав робітникам, що «життя стало справжньою мукою, треба робити другу революцію». Ще один партійний робітник, Нехотяєв, згідно з доносом, сказав: «Сталін — жандарм компартії»[898]. Всі папки зі справами таємної поліції заповнені такими записами.
Інші рапорти ще краще прояснюють становище. Деякі комуністи були у відчаї. На зборах колгоспників у селі Дмитрівка, Новоайдарського району на Донеччині якийсь Криничний сказав: «Нам більше нічого чекати, треба брати прапор і йти просити милостиню, приблизно так, як ходив Гапон 1905 р.»[899]. В селі Штормове член партії М. Ф. Чуприна підійшов до секретаря і спитав:
«Товаришу секретар, скажіть, яка різниця між капіталістичною системою і її урядом і соціалістичною з її; по-моєму, перша знищувала людство війною, а наша, хоч війни й не хоче, все одно знищує людей голодом».
І Чуприну, і Криницького викликали на партійне бюро, де вони віддали свої партквитки і оголосили, що виходять з партії[900].
Саме в цей голодний час почали арештовувати, допитувати й розстрілювати вірних членів партії. В листопаді 1932 р. Політбюро ЦК компартії України санкціонувало в окремих випадках «негайний арешт і суд» над комуністами, що займали відповідальні посади й були «політично небезпечними»[901]. Тому серед багатьох урядовців, арештованих в колгоспах України, було так багато комуністів. У жовтні — листопаді 1932 р. дев’ять членів партії засуджено до смерті[902] (скільки безпартійних урядовців розстріляно, невідомо). Тієї самої пори у Дніпропетровській області до вищої міри покарання засуджено п’ятдесят дев’ять колгоспних урядовців. Лише в одному районі Донецької області двадцятеро чоловік отримало смертні вироки)[903]. На початку грудня 1932 р., за даними ЦК компартії України, 327 комуністів були під слідством. Їх мали депортувати на північ разом з «куркулями»[904]. В Донбасі багатьох членів партії також арештовано з куркулями[905]. Комуністів за певних обставин теж трактували як «класових ворогів».
Малюнок 5.4. «Перетворимо старий Донбас на новий механізований». Початок 1930-х рр. «Плакаты А. Страхова». — Харків, 1936.
Комуністи-керівники вугільнодобувної промисловості Донбасу також стали жертвами цієї кампанії[906]. В 1932–1933 рр. промисловість була в глибокій кризі через голод і проблеми, пов’язані із швидкою механізацією. Величезні капіталовкладення не дали швидких результатів. Сталін та його кліка нетерпляче вимагали збільшити продуктивність через посилення експлуатації техніки. Вони вважали, що машини не використовують так, як треба, через брак кваліфікованого технічного нагляду. Тому вони намагалися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.