Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Два наступні дні це відчуття лише посилили.

Валад чи дуже старанно уникав її, чи спостерігав здалеку, прийнявши одне з тих ідіотських рішень, які Ліїн завжди дратували. Наприклад, вирішив, що якщо буде поряд, то хтось зможе Ліїн викрасти, банально вирубивши його за допомогою того ж жовтого порошку. І вважав, що встиг пояснити все, що треба було.

Навколо весь час крутилися знайомі та напівзнайомі люди і заводили дивні розмови. Щоправда, переписати спадок поки що ніхто не вимагав. Мабуть, поки не придумали, як це зробити і не потрапити до рук когось на кшталт незабутнього капітана Велівери.

Капітана, до речі, на відміну від Ліїн, поселили не в будинку, а в сарайчику для садових інструментів. Мабуть, вважали, що нормального ліжка і всього іншого він не заслуговує. Цей сарай охоронявся, правда, абияк — охоронці частіше спали в тіні, ніж пильнували. Напевно, вважали, що засуву на двері цілком достатньо, щоб бранець нікуди не подівся. І вірили, що ніхто їх не знайде у занедбаному після пожежі будинку — ліве крило вигоріло повністю і частково обвалилося, причому кілька років тому. Тим паче капітан міг бути зв'язаний, закутий, поранений. Ліїн не перевіряла. Не могла вирішити, чи варто демонструвати хороше до нього ставлення, чи після цього її остаточно запишуть у стан ворога і ставитись будуть відповідно. Друге, у разі чого, не залишить жодного шансу на втечу. Хоча куди тікати — Ліїн не уявляла. Їй навіть не вдалося дізнатись, де цей будинок знаходиться.

А на третій день все вирішилося саме собою. Третій день взагалі був дивним. Ліїн, ледве прокинувшись і вмившись, була покликана усміхненим Хашеном на розмову з важливою і мудрою людиною.

Знизавши плечима і про всяк випадок крикнувши Валаду, що маячив недалеко, куди саме йде, дівчина слухняно вирушила розмовляти.

Важлива людина виявилася дядьком із чорною з сивиною бородою, що приховувала половину обличчя, такою кудлатою, що цілком могла бути накладною. Другу половину обличчя приховував каптур, натягнутий майже до кінчика носа. Виглядало все це дуже дивно, але Хашен нітрохи не здивувався — чи то звик, чи сам був автором цього маскування і вважав його геніальним.

— Сідай, дитино, — басом прогудів бородач.

Голос був Ліїн незнайомий, але міг бути змінений.

Дівчина знизала плечима і сіла.

Бородач сперся ліктями об стіл, подався трохи вперед і тяжко зітхнув. А потім розродився промовою про спільну справу, нестачу коштів і злого імператора. Якщо подумати, то ця промова мало чим відрізнялася від тієї, котрою заманював юних і недосвідчених магів до лав борців з імператором старий знайомий Валада, який колись відправив його та Ліїн на болота. Але або цей бородач був недостатньо переконливий, або сама Ліїн переросла цю дурість, але її не пройняло. Ні краплі. Ця промова навіть роздратування не викликала. Просто хотілося, щоб бородач замовк і відпустив поїсти. І бажання розреготатися і заявити, що знає про пошуки золота, зростало і поширювалося з кожним словом.

Висловившись і так і не виявивши на обличчі дівчини натхнення та бажання чинити подвиги, її нарешті відпустили, а Хашен ще й особисто провів на кухню. Щоправда, дорогою знову щось бурмотів, але Ліїн не прислухалася.

Далі цей день відзначився тим, що Ліїн побачила Валада, котрий кудись поспішав, і, вирішивши нарешті поговорити з ним, кинулася слідом.

Валада вона досить швидко втратила з поля зору. Він ніби розчинився в занедбаному саду. Натомість дівчина почула голос усюдисущого Хашена, який щось комусь доводив на підвищених тонах.

Тихонечко хмикнувши, дівчина підкралася до відчиненого, як і все в цьому будинку, вікна. Зачиняти вікна було неможливо. Відразу ж починало смердити гаром, дохлятиною, вогкістю та мишами. А так смерділо лише в коридорі. У кімнатах вітер не дозволяв накопичуватися мерзенному запаху.

— Ця дівка зовсім знахабніла. Сиділа й усміхалася. Думає, ніхто не здогадався, чим вона відпрацьовувала подорож із красунчиком капітаном. Думає… – розорявся Хашен.

Що за дівка, Ліїн здогадалася відразу і відчула себе героїнею роману про злісного вітчима, який усіма фібрами душі ненавидить падчерку, але зробити нічого не може. Розумна дружина зробила все, щоб він дівчину пестив, плекав і боявся, що з її голови впаде хоча б одна волосинка.

— Тихо! — наказав хтось. — Дарув, її дар справді заблокований?

— Так, але можу присягнутися, що блокатор знімний, не на аурі, скоріше той браслет. І не факт, що він сам собою не розблокується, якщо дівчині загрожуватиме небезпека. Я не раджу її лякати, — відповів басом знайомий любитель бороди та капюшона.

— Та я її! — пообіцяв щось незрозуміле Хашен.

— Магів не можна катувати, — меланхолійно сказав бородач, і Ліїн була готова його поцілувати в обидві щоки. — Від цього трапляються спонтанні викиди енергії. Знаєте, як Стара фортеця на руїни перетворилася? Ось. А щоби заблокувати дар настільки, потрібні відповідні артефакти. У нас їх нема.

— Прокляття, — сказав Хашен.

— Доведеться стежити й умовляти. Хоча я не вірю, що наш люб'язний капітан зумів її чимось переконати. Він би й намагатись не став. Навіщо воно йому? — сказав бородач.

— Гаразд, — промовив хтось третій. — Зачекаємо. Ця справа нам поки не поспіхом. Відправимо дівчисько додому і більше не випустимо. А там, підберемо красеня, може вона вийде заміж за нього, вирішивши всі наші проблеми. Аби Валад не заважав. Він цінний, але мені не подобається, і все тут…

— До речі, з капітаном що робити? — спитав Хашен. — Не дарма ж ми його ловили.

— Даремно, — впевнено сказав бородач. — Його мати не піддасться на шантаж.

— А якщо батька? — невпевнено спитав третій.

— Ну, спробуйте, може, щось цінне від нього й отримаєте. Але до матері краще не лізьте. Вона, скоріше, сама його вб'є, а потім почне мститись. Ненормальна баба. Не дарма в імператора таке до неї трепетне ставлення.

— Гаразд, — сказав Хашен.