Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Навіщо такий поспіх?

— Хочу перевірити, чи працює те, що я зробила. У тебе ж вестибулярний апарат в нормі?

— Ну, здається, ніби так.

— Чудово.

— А які результати обшуків? Вони щось знайшли?

— Нічого.

— А де ти все сховала?

— На очисних.

— І вони нічого не знайшли?!

— Нічого.

— І в чому секрет?

— Найкраще ховати все на видноті. Аразанові батареї лежать на дні очисних у діжках. Деякі запчастини — у ящиках з-під турбін біля самого входу, решта — також у діжках.

— І вони не здогадалися?

— Як бачиш.

— Чому ти вирішила зробити все саме так?

— Тому що ховати великі об’єми зручніше в приміщеннях, навіщо заморочуватися складанням краму в діжки?

— Але ж це мало підвищити загальний рівень води...

— Воно й підвищило, але ніхто не звернув на це увагу, — «посміхнулася» Лялечка.

— А якщо вони все ж здогадаються і повернуться?

— Сумніваюся. Вони впевнені, що контрабандисти вивезли товар далеко за межі міста, а тут Єва просто імітувала діяльність перед Денисом і його людьми. Вона любить удавати з себе поважну персону.

— У тебе з нею був якийсь конфлікт?

— Був.

— Розкажеш?

— Ну... до відділку поліції прибилося цуценя. Всі його підгодовували. Єва знала про нього, але воно її мало цікавило. І от одного разу вона вийшла на стоянку під час перезмінки, і цуценя, яке вже добряче підросло, почало на неї гавкати. Вона наказала мені його пристрелити. Я відмовилася. Вона пристрелила його сама.

— А тебе списали.

— Так, бо кіборги мають бути слухняні й покірні.

— Справді?

— Єва вважає, що так правильно.

— Дурня якась... Тепер я розумію, чому Боб ходив її діставати щовечора. Він знає цю історію?

— Ні. Я нікому раніше про це не розповідала, тільки тобі.

— Дякую за довіру, — усміхнувся Тео, і Лялечка нічого йому не відповіла.

Вона завела Тео до вже знайомої комірчини і вказала на чорний блискучий шолом, що лежав на столі поруч із клавіатурою, від якого тягнувся жмут дротів.

— Це експериментальний варіант, зроблений з ігрового шолома. Треба його випробувати.

— О... прикольно. І що мені робити?

— Іди помий руки, — вона вказала на двері санвузла, — потім сідай у крісло. Спочатку потрібно одягнути тобі лінзи.

— Лінзи? Навіщо?

— Щоб не пошкодити кришталик і не обпекти очне дно.

— Все так серйозно? Ігрові шоломи такі небезпечні?

— Ні. Ігрові шоломи прості й легкі у використанні, але цей шолом покаже тобі світ таким, яким бачать його дроїди, тому краще убезпечити себе.

— Але ж я...

— Я знаю, що пошкодження твоїх очей не закінчаться сліпотою, ти регенеруєш, але часу на це у нас нема, бо вже сьогодні треба починати тренування в тирі, адже десь за тиждень Аян планує їхати на південь.

— Добре, — Тео помив руки, сів у крісло і, тримаючи чисті долоні догори, аби нічого не торкнутися, запитав: — Що мені робити?

Лялечка поставила на стіл коробочку з лінзами.

— Зможеш сам?

— Спробую.

Під наглядом Лялечки Тео зміг одягнути лінзи, хоча ніколи раніше цього не робив, а потім вона під'єднала до нього датчики і вставила дроти до них. Паралельно з цим вона розповідала, що дроїди зараз знаходяться в арсеналі, і задача Тео — навчитися ними керувати, щоб пересуватися нормально, а не так, ніби на дроїда напала гикавка.

Останнім вона одягнула йому шолома.

— Поки що нічого не відбувається, — сказав він, дивлячись у темінь.

— Я знаю. Почекай трошки, зараз я також під’єднаюся.

— Добре.

Він прислухався до клацання і шкрябання, а потім почув голос Лялечки:

— Заплющ очі. Зараз буде трохи неприємно.

Не встиг Тео нічого відповісти, як крізь повіки відчув яскравий білий спалах, який, здавалося, прошив наскрізь мозок і розлився по кінцівках хвилею поколювання, а в районі горла застиг клубком, який тис, викликаючи нудоту.

— Ти як? — запитала Лялечка.

— Більш-менш.

— Це я увімкнула шолом, зараз під’єднаю тебе до дроїда. Нічого не роби, зачекай мене.

— Добре.

Цього разу спалах був синім. Від нього в голові загуло і у м’язах відчулася напруга. Тео розплющив очі й побачив поруч кілька сріблястих дроїдів, і голова одного повільно розверталася до нього.

— Ти тут? — почув він голос Лялечки чи то поруч, чи то безпосередньо у своїй голові.

— Тут.

— Це добре. Тепер дуже повільно порухай пальцями правої руки, я хочу зрозуміти, чи добре налаштувала чутливість.