Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Від думки, що в якихось кількох метрах від мене, у сусідній кімнаті, перебуває Дамір, мене починає трусити від хвилювання. За його стан зовсім не хвилююся, якщо з лікарні додому втік, отже, жити буде. А ось мені краще нерви поберегти. Це вдруге, коли я в лікарню потрапляю. Тепер навіть зайвий рух зробити страшно. Малюкові вже сімнадцять тижнів. На наступному візиті до лікаря я зможу дізнатися стать дитини. І я з нетерпінням чекаю цього моменту.

Добре, що в мене майстер-спальня і тут є своя ванна кімната. Мені не потрібно зайвий раз блукати будинком і це зменшує шанс на зустріч з Алієвим.

Але якщо я думала, що нам і далі вдасться ігнорувати присутність одне одного, то я дуже помилялася.

Він прийшов до мене сам.

Крізь сон я відчула на собі чийсь пильний погляд, і що в кімнаті я не одна. Повільно розліплюю повіки й завмираю, боячись навіть вдих зробити.

Дамір стоїть наді мною, уважно мене роздивляється, немов за той час, що ми порізно провели, я встигла якось змінитися. У нього гіпс на руці, на обличчі додався ще один шрам на іншій щоці. Йому наклали кілька швів, поріз досить-таки глибокий, найімовірніше, від нього залишиться слід.

Я мовчу, дихаю важко, чекаю. В очі йому дивлюся.

— Розлучення отримаєш тільки після того, як повідомиш мені хто батько дитини, — заявляє він, навіть не привітавшись. Кожне його слово просякнуте ненавистю і презирством. Чи то до мене, чи то до дитини, чи то до ймовірного батька дитини. А може, одразу до всіх.

Я хмикаю. Цікаво, якщо зараз скажу, що дитина його, він повірить?

— Припускаю, твої люди так і не знайшли того, з ким я могла б роман за твоєю спиною завести, правда?

Не знаю, навіщо його провокую. Просто він так злить. Перше, що подумав, коли про мою вагітність дізнався — що дитина не від нього. Невже навіть краплі сумніву не було? Та врешті-решт лікар напевно назвав йому термін вагітності, тут навіть дурень впорався б із такою простою математикою. Кількість тижнів поділити на чотири й відрахувати місяці назад. Вийшло б, що дитина була зачата, коли я з ним в одному будинку жила після нашого весілля.

— Не зли мене, Еліно. Я і так ледве стримуюся й намагаюся не зриватися на тобі. Тебе рятує лише той факт, що в тебе мало не стався викидень і тобі зараз протипоказано нервувати.

— Неймовірно, ти піклуєшся про мене? — насміхаюся з нього, не вірячи в це.

— Не варто робити з мене монстра, Еліно. Зрештою, з нас двох порозумітися варто тобі, а не мені. І, так, можливо, ти не знала, але зараз за законом ця дитина вважається моєю. Суд розлучить нас лише в тому разі, якщо з’явиться справжній батько дитини й доведе батьківство. Тож якщо хочеш якнайшвидше позбутися моєї настирливої турботи, дзвони своєму коханцю, нехай їде сюди.

Я дивлюся на нього, не кліпаючи. А потім мовчки відвертаюся, лягаю на інший бік, тим самим показуючи, що розмова закінчилася і плювати мені на його гнівну тираду.

У наших стосунках ми зайшли в глухий кут. Я так сильно боялася, що він дізнається про дитину й не відпустить мене, а даремно.

Цікаво, до нього колись дійде, що я вагітна від нього? Чи він вважає, що від кількох ночей, проведених разом, нічого не могло статися? Так і підбурює поставити йому те запитання.

Чую, як грюкають двері, знову настає тиша.

Трохи згодом Марія Андріївна приносить мені суп і фрукти. Найімовірніше, це Дамір розпорядився. Від її пильного погляду не приховується той факт, що між нами із чоловіком знову чорна кішка пробігла. Але зайвих запитань вона не ставить, не у свою справу не лізе. Лише важко зітхає, розчарована тим, що ми з Даміром знову не ладнаємо.