Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

Розділ сімнадцятий

— Ні... не кажи нічого. Дай-но мені подумати, — мовив Еккі.

Я відійшов від ліжка. Мій мозок немов заціпенів!

Еккі поклав свою долоню на руку Блонді, тоді узяв її зап'ясток. Я просто стояв і спостерігав за його діями.

— Вона померла недавно, — сказав Еккі. Він накрив тіло простирадлом і відійшов від ліжка. — Подивімося в інших кімнатах, — продовжив колега.

Я зостався стояти на місці, дозволивши Еккі обшукати кімнати самотужки. Невдовзі він повернувся та похитав головою.

— Нікого ніде немає.

Я присів.

— Бачиш, вони її не вбили... вони просто забрали її звідси, — резюмував Еккі.

Він знову вийшов з кімнати.

Я повторив за ним:

— Вони просто забрали її звідси. — Замислившись над цими словами, я відчув себе так само кепсько, як і тоді, коли думав, що Марді мертва.

Знову повернувся Еккі. Він приніс пляшку скотчу та дві склянки. Поставив склянки на стіл й обережно налив у них віскі. Тоді підійшов і тицьнув одну зі склянок у мою руку.

— Якщо хочеш повернути Марді, тобі треба вийти з цього стану, — мовив колега.

І він мав рацію.

— Ніку, тебе хочуть підставити, — провадив він далі, — це знову той самий старий виверт. Таку саму штуку вони утнули з Вессі. Блонді забагато знала, тому вони її вколошкали та вирішили повісити її вбивство на тебе. А далі сюди наскочать копи і влаштують на тебе облаву. А вся та банда знову вийде сухою з води, як і першого разу.

І знову він мав рацію.

Я допив свій скотч і підвівся на ноги. Мене не надто турбувала небезпека, та якщо потраплю за ґрати, то нікому буде шукати Марді. Тож мусив зважати на це і діяти обачно.

— Мо, тобі ліпше бути до цього непричетним, — сказав колезі. — Я не можу втягувати тебе у цю справу.

Еккі знову наповнив свою склянку.

— Забудь, — тільки й відказав він.

— Таж ні... я серйозно.

— Відтепер я у всьому цьому разом з тобою. Ми зірвемо прикриття з тієї оборудки та надамо справі розголосу. Ми повернемо Марді та притягнемо Спенсера до суду. Ми з'ясуємо, що криється на споді тих «Тканин Маккензі», і, коли зробимо це, то напишемо найвидатніше журналістське розслідування і знайдемо когось, хто його опублікує.

— Ти справді цього хочеш? — запитав я.

— Авжеж, я складу тобі товариство, і ти від мене так просто не відкараскаєшся.

Я тішився, що Еккі зі мною. Він був славний хлопець і мав неабияку витримку, тож міг стати у пригоді, коли почнуться клопоти.

— Насамперед маємо винести звідси цю пані. І мусимо зробити це швидко. Це зіпсує всі плани тих, хто надумав тебе підставити.

— І як ми, в біса, це зробимо?

Еккі почухав макітру.

— Занесемо її до моєї автівки, а дорогою викинемо деінде.

— Буде краще, якщо відвеземо її до неї додому та залишимо там. З огляду на професію Блонді, вколошкати її міг хто завгодно.

Еккі кивнув.

— Зробімо це.

Ми випили ще кілька порцій скотчу, які, втім, не надто пішли нам на користь. Еккі знайшов капелюха Блонді та нап'яв їй на голову. Він насунув його якомога нижче, аби приховати безживний, засклілий погляд її очей. Еккі став над тілом і пильно оглянув.

— Ну, гадаю, тепер вона має нормальний вигляд, — сказав колега, чухаючи голову.

— Як щодо мене, то тішитимуся, коли ми звідси поїдемо.

Еккі кивнув.

— Гадаю, вже можемо вирушати. Нумо, побиймося об заклад, що вона закоцюбне ще до того, як довеземо її на місце.

— Для одного вечора я вже й так мав задосить неприємностей, щоб оце ще й з тобою битися об заклад.

— Ну, тоді ходімо.

Ми підняли Блонді навсидячки та припасували на її плечах коротеньку накидку з лисячого хутра, яку знайшли у кімнаті. Та накидка якраз добре приховувала плями крові.

— Нести її доведеться тобі... для мене вона заважка.

Я обхопив Блонді за стан однією рукою, а другою — попід ноги, та зняв з ліжка. Будьте певні, та пані була нівроку важка.

— Не будьте такою холодною, мадам, обійміть його за шию, — сказав Еккі.

— Якщо ти не облишиш оцих своїх жартиків, я взагалі нікуди не піду, — запевнив я його.

Еккі потер обличчя долонею.

— Божечку, таж якщо зараз не жартуватиму, то геть збожеволію.

— Ну, то божеволій, а жартики свої облиш.

Спускаючись сходами, я мало не впустив тіло з рук.

Мої зуби зацокотіли.

Еккі спускався сходами одразу за мною. Він прихопив із собою пляшку скотчу й кожного разу, ступаючи на нову сходинку, швиденько прикладався до тієї плящини. Колега вже достобіса залив собі очі. Я посадовив Блонді у фотель і відібрав у нього пляшку, твердо заявивши:

— Слухай, нікчемо, ти ніби мав мені допомагати. То, може, опануєш себе й таки допомагатимеш?

— Авжеж... — проказав він, — авжеж... не хвилюйся щодо цього.

Зненацька Блонді випростала ноги та почала зісковзувати з фотеля додолу. Ми з Еккі стояли та витріщалися на неї, не годні поворухнутися.

— Не думаю, що витримаю багато таких видовищ, — тремтливим голосом вимовив Еккі.

З глухим ударом Блонді осіла на підлогу, а тоді перекинулася на бік. З неї злетіли капелюх і одна з її туфель.

Еккі сів на сходинку та сховав обличчя у долонях, проказавши:

— Певно, я накладу на себе руки.

Підіймаючи та випростовуючи Блонді, я відчув, що її м'язи починають тверднути. Тому заквапився.

— Мо, хутчіш, вона вже коцюбне.

Еккі підвівся та подав мені її капелюха, мовивши з надією:

— Може, так її буде легше нести...

Я знову насунув покійниці на голову того капелюха.

— Тримай її попід коліна... інакше ми ніколи не запхаємо тіло до автівки.

Ми винесли Блонді у темну ніч. Чулося лише важке дихання Еккі та шурхотіння наших кроків по жорстві. Небо над нашими головами віщувало грозу. Великі хмари плинули, затуляючи собою місяць.

Салон автівки міг умістити шістьох пасажирів, та ми однаково згаяли чимало часу, намагаючись укласти туди Блонді. Врешті-решт ми таки примостили її у кутку сидіння. У тьмяному світлі лампи у салоні Блонді мала цілком добрий вигляд. Ніхто б і не здогадався, що вона мертва.

— Оце я розумію — чудова