Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

і тій самій формі виготовили кабальєро і його зброєносця, як слушно припустив парох. Найбільшим і найутішнішим наслідком того життя, яке вони прожили разом, стало те, що жоден із них уже не міг уявити себе без другого, й вони не тільки не були двома протилежностями, як іноді уявляють їх ті, хто нічого в цьому не тямить, а були і є не двома половинками одного апельсина, а одним створінням, побаченим із різних боків. Санчо підтримував живим санчопансизм Дон Кіхота, а цей останній донкіхотизував Санчо, видобуваючи на поверхню його душі її донкіхотівське єство. Бо хоч він і сказав: «Санчом я вродився, Санчом, гадаю, і помру», — не випадає сумніватися, що всередині Санчо є багато від Дон Кіхота.

Тож коли вони залишилися наодинці, то сказав ідальґо своєму зброєносцеві: «Разом ми рушили, разом їздили, разом блукали, і однака нам обом випала фортуна, однака доля», — а ще він йому сказав: «Коли болить голова, то болить і все тіло, а як я твій пан і володар, то я, виходить, ніби голова, а ти, слуга мій і джура, ніби частина мого тіла, чи, сказати б, сустав. Тим-то як упаде на мене яке лихо, то й на тобі воно позначиться, так само й твоє на мені», — слова, наповнені глибоким змістом, якими кабальєро засвідчив, наскільки у глибині душі він відчував те саме, що його зброєносець.

Розділи III і IV

Про потішну розмову, що провадили між собою Дон Кіхот, Санчо Панса та бакаляр Самсон Карраско, і де Санчо з’ясовує деякі питання, неясні для бакаляра Самсона Карраско, а читач дізнається й про інші варті уваги події

Вони обговорювали з Санчо Пансою, що там говорять про них у світі, бо Дон Кіхота це дуже цікавило, і тоді Санчо привів бакаляра Самсона Карраско, бакаляра з сумновідомого міста Саламанки, типового персонажа з тих, яких там продукують. Той бакаляр був надзвичайно типовим чоловіком для Саламанки, як вважали обидва наші герої, в історії яких він відіграв певну роль, носієм і прихильником здорового глузду, вдатним на всілякі витівки, глузи та жарти, ватажком тих, у чиєму середовищі було дуже популярним «Житіє винахідливого ідальґо», де воно переходило з рук до рук. Він залишився обідати в Дон Кіхота й намагався говорити господареві під лад, аби зробити честь його столу.

І простодушний Дон Кіхот — така риса вдачі притаманна всім героям, — слухаючи, як йому розповідають історію, складену з його подвигів, загорівся прагненням до слави, бо «для людини доброчесної і небуденної то, мабуть, найбільша втіха — ще за життя діждатися прослави доброго свого ймення на мовах розмаїтих народів словом друкованим і типованим», і тому він постановив знову вирушити в мандри й повідомив бакаляра про свій намір, і наївно попросив його порадити, «куди б йому краще першим ділом ударитись».

Розділ V

Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж Санчо Пансою та жінкою його Терезою, а також про інші події, гідні доброї згадки

З цієї розмови стає очевидно, наскільки глибоко заклав Дон Кіхот у свого зброєносця подих амбіцій. Його улюблений вислів, що «Санчом я вродився, Санчом, гадаю, і помру», тепер треба було тлумачити так, що дон Санчо хотів померти великим паном і дідом графів та маркізів.

Розділ VI

Про що говорилось між Дон Кіхотом та клюшницею й небогою, — а воно в цій історії неабияку має вагу

І справді, та розмова мала велику вагу — надзвичайно велику! Бо тоді як Санчо сварився зі своєю жінкою, Дон Кіхот вступив у дискусію з клюшницею та небогою — домашніми перешкодами, що стояли на шляху його героїзму.

І довелося почути доброму кабальєро, як його небога, дівчина, що й дротиками плетільними ще як слід орудувати не навчилась, набралася зухвальства заперечувати, що у світі існують мандрівні рицарі. Сумно почути у власному домі банальні істини простолюду, та ще й з уст цілком юної дівчини, яка тупо вивчила їх напам’ять.

І подумати лишень, що ця дівчина, Антонія Кіхано, сьогодні підкорила собі всіх чоловіків Іспанії! Атож, ця зухвала дівчина, ця курочка з підрізаними крильми, що мирно дзьобає всяку всячину на своєму подвір’ї, саме вона гасить будь-які спалахи народжуваного героїзму. Це вона сказала своєму шляхетному дядькові такі слова: «Ви, дядечку, знаєте стільки всякої всячини, що могли б у разі потреби вийти на казальницю й проповідувати народові, і водночас мов сліпота яка вас ударила, мов глупота яка вам розум охмарила, що ви маєте себе за молодця, будучи стареньким, вважаєте себе за моцаря, будучи недужним, хочете кривди випрямляти, коли вас самого скривило, а надто, що ви лицарем себе звете, коли ви не лицар, бо хоть шляхтич і може бути лицарем, та не такий же вбогий». І навіть мужній Кабальєро Віри, переможений скромною прямотою цієї скромної дівчини, пом’якшився й мусив визнати: «У тому, що ти сказала, небого моя, є чимало правди».

І якщо навіть ти, безстрашний Дон Кіхоте, дав себе переконати, хай навіть лише на словах і на коротку мить, цій домашній кішечці, то наскільки безпораднішими виявляються перед її кухонною мудрістю ті, котрі домагаються її прихильності, щоб у ній продовжити свій рід? Ця простецька душа не розуміє, що старий чоловік може бути хоробрим і мужнім, що може зібратися на силі калічний і хворий, що згорблений від старості може допомагати нещасним і скривдженим, а найбільше вона не розуміє того, що вбогий може бути шляхетним кабальєро. І якщо ця простецька й домашня дівчина, з досить куцим серцем і не менш куцою тямкою, наважується повчати тебе, свого дядька, то тим більше вона розохотиться повчати тих, котрі захочуть узяти її за наречену або укласти з нею шлюб. Її навчали, що інституція шлюбу запроваджена для того, щоб «люди одружувалися, здобували радість у шлюбі й народжували дітей для неба», але вона розуміє і практикує цей свій обов’язок так, що перешкоджає своєму чоловікові завоювати для нас те саме небо, для якого він повинен народжувати дітей.

Існує здоровий глузд, але існують і здорові почуття; разом із вульгарністю мислення нас опановує і підкоряє вульгарність серця. Саме такою вульгарністю опанована ти, Антоніє Кіхано, моя читачко, що взяла на себе обов’язок охороняти наші добрі звичаї та нашу мораль. Ти плекаєш її у своєму здрібнілому серці, поки готуєш олью для свого дядька або крутиш своїми плетільними дротиками. Твій чоловік мріє про славу? А з чим її