Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

І він зник.

Холлі летіла над Спіро і його командою від Вежі Спіро до будівлі «Фонетикса». Вона отримала дозвіл увійти до будинку раніше, коли Джульєтта заглянула у вестибюль і спитала в охоронця, чи можна якось зайти й оглянути офіси.

Найніжнішим голоском дівчина спитала:

— Гей, містере, а чи можна мені привести із со­бою свого невидимого друга?

— Так, люба,— хихикнув охоронець.— Можете навіть ковдру захопити, якщо вам так буде зручніше.

Отже, вони були всередині.

Холлі летіла під самою стелею, спостерігаючи за Артемісом. Хлопець Бруду дуже ризикував. Якщо Спіро вирішив би пристрелити його у Вежі Спіро, всьому настав би кінець.

Але ні — як хлопець і передбачав, Спіро відтягував вирішальну мить, аби зайвий раз показати себе генієм злочину. Але справжнім генієм був не він. То був Ар­теміс. Хлопець керував усією операцією від початку до кінця. Він навіть запропонував замесмеризувати Пекса і Чіпса. Необхідно було, щоб ідею вторгнення до «Фонетикса» запропонували саме вони.

Коли двері ліфта відчинилися, Холлі була вже го­това. Зброя заряджена, ціль обрана. Але потрібно чекати на сигнал.

Артеміс не квапився. Лишався мелодраматичним до самого кінця. І саме тоді, коли Холлі вже була го­това порушити наказ, він заговорив.

— Я чоловік. Артеміс-мисливець. Я полював на вас.

«Артеміс-мисливець». Сигнал.

Холлі перевела крила на ручний режим, спустила­ся, зависла за метр над землею. Причепила Артеміса мотузкою до місячного паска й опустила перед ним камуфляжну фольгу. Усім у кімнаті здалося, що хло­пець просто зник.

— Піднімаємось,— сказала вона, хоча Артеміс не міг її чути, і дала газу.

За секунду вони вже були в безпеці серед кабелів, що тяглися по стелі.

Під ними божеволів Йон Спіро.

Спіро заблимав. Хлопець зник! Просто зник! Та­кого не може бути. Він Йон Спіро! Ніхто не може перемогти Йона Спіро!

Він повернувся до Пекса і Чіпса, розмахуючи піс­толетом.

— Де він?

— Га? — спитали охоронці в унісон. Без репетицій.

— Де Артеміс Фаул? Що ви з ним зробили?

— Нічого, містере Спіро. Ми просто стояли тут і спостерігали.

— Фаул сказав, що ви на нього працюєте. Тож віддайте його мені.

У Пекса кипів мозок. Думати для нього — все одно що для кухонного комбайна мішати цемент.

— Обережно, містере Спіро, пістолет небезпеч­ний. Особливо той кінець, де дірочка.

— Це ще не кінець, Артемісе Фаул,— крикнув Спіро у стелю.— Я тебе знайду. Я ніколи не здаюся. Даю тобі слово Йона Спіро. Моє слово!

Він почав стріляти навмання, лишаючи дірки в моніторах, вентиляційних трубах і кондиціонерах. Одна куля просвистіла за метр від Артеміса.

Пекс і Чіпс не дуже розуміли, що відбувається, але вирішили приєднатися до розваги. Вони повитягу­вали зброю і почали стріляти по обладнанню.

Блант тримався осторонь. Він вирішив, що кон­тракт із працедавцем можна вважати розірваним. Тепер Спіро не викрутиться. Кожен відповідає лише за себе. Блант кинувся до металевої панелі на стіні і почав викручувати гвинти. Одна секція відпала. За нею було сантиметрів п’ять вільного місця для ка­белів, а далі починався бетон. Вони в пастці.

За спиною клацнули двері ліфта.

Джульєтта спускалася шахтою ліфта.

— Усе гаразд,— почула вона голос Холлі в навуш­нику,— Але Спіро почав стріляти по лабораторії.

Джульєтта нахмурилася. Начальник у небезпеці.

— Вируби їх «Нейтрино».

— Не можу. Якщо поліція знайде Спіро непри­томним, він скаже, що його підставили.

— Гаразд. Іду до вас.

— Ні. Чекай на поліцейських.

— Ні. Ти подбай про зброю. Усе інше залиш мені.

Мульч віддав Джульєтті пляшечку з гномським поліролем для скелі. Вона плеснула трошки на дах ліфта, і той розплавився, як жир на пательні.

Джульєтта зістрибнула в кабіну, пригнулася, на випадок, якщо Блант вирішить пальнути по ліфту.

— На рахунок три.

— Джульєтто.

— Я починаю на рахунок три.

— Гаразд.

Джульєтта потяглася до кнопки, що відкриває двері.

— Один.

Холлі дістала «Нейтрино», зафіксувала на системі прицілювання на візорі всі чотири цілі.

— Два.

Вона відключила захист для точності, адже вібра­ції могли відвести заряд. На секунду вона сховалася за фольгою Артеміса.

— Три.

Джульєтта натиснула кнопку.

Холлі зробила чотири постріли.

У Артеміса було менше хвилин, щоб зробити свій хід. Менше хвилини, поки Холлі виводила зі строю Спіро і компанію. Умови важко було назвати ідеаль­ними — крики, постріли, безлад. Утім, чи може бути кращий час, аби виконати останній пункт плану? Дуже важливий пункт.

Щойно Холлі відключила захист і почала стріля­ти, Артеміс висунув плексигласову клавіатуру з ниж­ньої частини Куба і почав набирати текст. Через кілька секунд він уже мав доступ до банківських ра­хунків Спіро — до всіх тридцяти семи, розташова­них у банках острова Мен і Кайманових островів. Тепер він мав доступ до всіх секретних фондів.

Куб швиденько підрахував загальні кошти — 2,8 мільярда доларів США, не рахуючи зміст депо­зитних сховищ, до яких не можна було дістатися по Інтернету. 2,8 мільярда доларів. Вистачить, аби від­новити спадок Фаулів і повернути їм статус однієї з п’ятьох найбагатших родин Ірландії.

Артеміс уже збирався перевести гроші, як раптом згадав батькові слова. Слова батька, якого йому по­вернули ельфи...

— Ну що, Арті? Вирушиш у подорож разом зі мною? Коли настане мить, ти скористаєшся шансом стати героєм?

Чи справді йому потрібні ті мільярди?

Звісно, потрібні. Aurum potestas est. Золото — сила.

Хіба? Чи скористаєшся ти шансом стати героєм? Чи зробиш щось важливе?

Застогнати вголос було аж ніяк не можна, тож Артеміс закотив очі та заскреготів зубами. Якщо він і стане героєм, то нехай уже таким, якому добре пла­тять. Він швидко вирахував десять відсотків своїх комісійних від 2,8 мільярда доларів, а решту перевів на рахунок Міжнародного фонду амністій. Він зро­бив так, щоб не можна було повернути гроші. На ви­падок, якщо пізніше знову виникне спокуса.

Артеміс іще не закінчив. Лишилося зробити ще одну добру справу. Успіх цієї операції залежав від того, чи уважно Фоулі дивиться шоу з «Фонетикс», аби помітити, що хлопець утрутився до його системи.

Артеміс відкрив сайт ЛЕП і вимкнув зломщик па­ролів. На кожен символ пішло десять дорогоцінних секунд, але скоро він уже зайшов на мікросайт ЛЕП. Те, що йому було потрібно, містилося в розділі «Зло­чинці». Повна історія арештів Мульча Діггумса. Звідти дуже легко було