Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

Холлі подивилася вниз. Під нею до земної кори опускалося те, що лишилося після вибуху. Уламки наближалися до вируючої магми, спалахували від жари. Усе, що лишилося від Джуліуса Рута, було кремовано. На якусь мить мікроскопічні часточки спа­лахнули золотом і бронзою, немов зірки, що падають на землю.

Холлі повисіла так кілька хвилин, намагаючись усвідомити, що сталося. Не змогла. Надто жахливо. Тож вона заморозила біль і провину, лишивши їх на потім. Зараз вона мала виконати наказ. І вона його виконає, навіть якщо це буде останнім, що вона зро­бить, бо це останній наказ Джуліуса Рута.

Холлі збільшила потужність крил і полетіла вго­ру. Потрібно врятувати Людей Бруду.

Короткі зустрічі 3...

Батлером

Якщо чесно, Батлер мене пригнічує. Є в ньому щось таке. Важко навіть зрозуміти, що саме. Але по­тім стає ясно. Він же величезний. Говорити з ним — все одно що вийти на ринг проти професійного бор­ця. Це голова на могутніх плечах. Вона такої самої форми і кольору, що й велетенський кокосовий го­ріх. Чи чули ви, як кажуть, що на обличчі у людини відбивається все її життя? У Батлера воно відбилося буквально. Стільки ґуль та шрамів. Якось я про це йому сказав. «Якщо ти такий вправний,— сказав я,— як сталося, що тебе стільки били?» Він лише глянув на мене своїми маленькими пронизливими очима і сказав: «Нехай мене б’ють, але Артеміса навіть і пальцем не зачеплять».

Ці слова аж ніяк не можна вважати погрозою. Але чомусь у мене зникло бажання навіть по спині Арте­міса поплескати. Раптом Батлер щось не те подумає.