Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

Новозеландець постукав пальцем по монітору, немов від цього щось змінилося б.

— Тобто, маємо проблему. Я би сказав, велику проблему.

Спіро схопив Артеміса за плече.

— Що ти накоїв, Фауле? Це якась?..

Спіро не закінчив фразу. Він щось помітив.

— Твої очі. Що з твоїми очима? Вони різного ко­льору.

Артеміс подарував йому свою найкращу вампірську посмішку.

— Це щоб краще вас бачити, Спіро.

У вестибюлі «Фонетикса» сплячий охоронець раптом прийшов до тями. Це була Джульєтта. Вона обережно визирнула з-під козирка бейсболки, щоб переконатися, що Спіро нікого не лишив у коридорі.

Після того як Спіро захопив Артеміса в захище­ній кімнаті, Холлі перенесла їх до «Фонетикса», щоб розпочати план Б.

Звісно, не було ніякого сонного газу. І охоронців було лише двоє. Один спав у кімнаті відпочинку, ін­ший обходив верхні поверхи. Проте Спіро не по­трібно було цього знати. Він побачив численну ро­дину Фоулі, які хропли по всіх кабінетах завдяки підключенню до відеосистеми «Фонетикса».

Джульєтта підняла слухавку телефону на столі й натиснула три кнопки.

9... 1... 1...

Спіро обережно потягнувся двома пальцями до ока Артеміса і витяг звідти іридокамеру. Уважно її роздивився, особливо мікросхеми на ввігнутому боці.

— Електроніка,— прошепотів він.— Дивовижно. Що це таке?

Артеміс поморгав, щоб з ока скотилася сльозинка.

— Нічого. Цього ніколи тут не було. І мене теж ні­коли тут не було.

Обличчя Спіро спотворилося від люті.

— Ти тут був, Фауле, і ніколи звідси не вийдеш.

Блант постукав свого роботодавця по плечу. Не­простима фамільярність.

— Босе, містере Спіро. Ви маєте це побачити.

*

Джульєтта зняла куртку охоронця «Фонетикс». Під нею була поліцейська форма. В лабораторіях може статися все що завгодно, і її обов’язок — простежити, щоб з Артемісом нічого не сталося. Вона сховалася за колонами у вестибюлі і стала чекати сирен.

Спіро дивився на монітори охорони. Зображення змінилося. Не було більше ніяких охоронців. Замість них на екранах Спіро зі своїми помічниками заходи­ли до «Фонетикса». Але була одна важлива відмін­ність. Артеміса на екрані не було.

— Що відбувається, Кубе? — просичав Спіро.— Ти ж казав, що всі наші сліди стерті з плівки.

— Я збрехав. Мабуть, у мене розвивається схиль­ність до злочинів.

Спіро з усієї сили кинув Куб на підлогу. Той ли­шився цілим.

— Міцний полімер,— сказав Артеміс, піднімаючи мініатюрний комп’ютер.— Розбити майже немож­ливо.

— На відміну від тебе,— зауважив Спіро.

Артеміс, немов лялька, бовтався між Пексом і Чіпсом.

— Хіба ви не розумієте? Ви всі на запису. Куб пра­цював на мене.

— Теж мені, налякав. Ну і що з того, що ми на за­пису? Усе, що потрібно зробити,— це навідатися до кімнати спостереження і забрати запис.

— Не все так просто.

Спіро й досі вірив, що можна втекти.

— Чому ж ні? Що мене зупинить? Ти, малий?

Артеміс показав на екран:

— Ні. Оті малі.

Чиказькі поліцейські привезли із собою все, що мали, ще й позичили дещо. «Фонетикс» — найбіль­ший працедавець у місті, не кажучи вже про те, що він входить до п’ятірки найщедріших спонсорів по­ліцейського фонду. Коли надійшов дзвінок на 911, черговий сержант скаламутив усе місто.

Через п’ять хвилин команда із двадцяти офіцерів уже забігала в двері «Фонетикс». Над будинком зави­сли два гелікоптери, а на дахах сусідніх будинків за­лягли вісім снайперів. Проскочити ніхто б не зміг, хіба що людина-невидимка.

Охоронець «Фонетикс» повернувся з обходу і по­мітив на моніторах чужинців. І майже відразу поба­чив, що в двері стукають поліцейські зі зброєю в ру­ках.

Він їх упустив.

— Саме збирався вам телефонувати, хлопці,— сказав він.— Тут якісь люди. Може, підкоп зробили. Повз мене вони не проходили.

Охоронець у кімнаті відпочинку був здивований іще більше. Він саме закінчував читати спортивну колонку в «Геральд Трібьюн», коли до кімнати уві­рвалися двоє серйозних дядьок у бронежилетах.

— Паспорт? — гримнув один. Очевидно, часу на повні речення в нього не було.

Тремтячою рукою охоронець простягнув ламіно­вану картку.

— Лишайтеся на місці, сер,— порадив офіцер по­ліції. Двічі повторювати йому не довелося.

Джульєтта вислизнула з-поза колони і приєд­налася до поліцейських. Вона бігала і наставляла пістолет так само, як і всі інші, тому відразу ж вли­лася в групу. Але на шляху поліцейських виникла одна маленька проблемка. Потрапити в лаборато­рію можна було лише одним шляхом. Через шахту ліфта.

Два офіцери ломиками розкрили двері.

— Маємо дилему,— зітхнув один.— Якщо від­ключимо живлення, ліфт не підніметься. Якщо ви­кличемо ліфт, злочинці про нас дізнаються.

Джульєтта виступила вперед.

— Перепрошую, сер. Дозвольте мені спуститися по кабелю. Я підірву двері, а ви відключите жив­лення.

Командир навіть і думати не став.

— Ні. Надто небезпечно. Злочинці матимуть до­статньо часу, щоб іще сто разів на ліфті прокотити­ся. А ти хто така?

Джульєтта витягла з кишені маленький затис­кач, пристебнула його до кабелю ліфта і стрибнула в шахту.

— Новенька,— крикнула вона, зникаючи в тем­ряві.

Спіро і вся компанія в лабораторіях мов загіпно­тизовані спостерігали за подіями на моніторах. Фоу­лі зробив так, щоб вони бачили все, що відбувалося на верхніх поверхах.

— Група захвату,— сказав Блант.— Гелікоптери. Зброя. Як таке сталося?

Спіро стукнув себе по лобі.

— Підстава. Усе це підстава. Думаю, Мо Дігенс теж на тебе працює?

— Так. І Пекс із Чіпсом теж, хоча вони навіть не знають про це. Ви б сюди не прийшли, якби це я запропонував.

— Але як? Як ти все це робиш? Це неможливо.

Артеміс кинув погляд на монітори.

— Як бачите, можливо. Я знав, що ви чекатимете на мене в кімнаті у Вежі Спіро. Власне, мені лишило­ся скористатися вашою ненавистю до «Фонетикса», аби заманити вас туди, вивести за межі знайомої те­риторії.

— Якщо я впаду, ти полетиш зі мною.

— Неправильно. Мене тут ніколи не було. Запис це доведе.

— Але ж ти тут! — прогарчав Спіро, втрачаючи терпець. Він трусився усім тілом, із губ бризкала слина.— Твоє мертве тіло це доведе. Дай мені пісто­лета, Арно. Я його підстрелю.

Блант не зміг приховати розчарування, але зро­бив так, як йому сказали. Тремтячими руками Спіро наставив зброю на хлопця. Пекс і Чіпс квапливо від­ступили. Бос не славився влучною стріляниною.

— Ти забрав у мене все,— крикнув Спіро.— Все.

Артеміс лишався на диво спокійним.

— Ви не зрозуміли, Йоне. Я ж вам кажу, що мене тут немає.— Він зробив паузу, щоб перепочити.— І