read-books.club » Детективи » Червоне доміно 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоне доміно"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Червоне доміно" автора Фред Унгер. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:
доведеться завтра піти танцювати. Скільки ви нам даєте на видатки?

Окуляри Бека сковзнули на кінчик носа, потім він стукнув кулаком по столу, так що той аж задвигтів.

— Ні, ви тільки послухайте їх, фрейлейн Ніфергельт! Ось яких я маю співробітничав. Перше запитання: скільки ви нам даєте на видатки? Одну марку на двох, не більше. Пийте зельтерську воду, це корисно.

— Корисно, це вірно, — відпарирував Вольфганг. — А що, як нам захочеться випити вина?

— Та що мені з вами сперечатися, — пробурчав Бек і скорчив таку гримасу — ну, точнісінько роздратований бульдог. — Я сказав обійтися однією маркою, от ви й обійдетеся. Та годі жартувати! Ви самі з цим не впораєтесь. Мені б не хотілося, щоб ваш план зірвався, бо тоді бляшаночку, як вода змиє. Шукай вітра в полі! Я дам вам іще двох товаришів на підмогу. Досить цього?

— Сподіваюся, що досить. Дякую. А скажіть, чи не замінити нам мастило заради безпеки іншим, нешкідливим? Це можна зробити, фрейлейн Ніфергельт? Як вони виглядають, оті бляшанки?

— Вони нормального розміру, мають скляне вічко, і взагалі оформлені, як мюнхенське експортне пиво.

— На жаль, його у нас немає.

— А може, ви дістанете мені мастило, яке має схожий вигляд?

Бек глянув на годинник.

— Звичайно, ми це зробимо, можливо, навіть ще й сьогодні. Залиште, будь ласка, взірець отут. Ми вам надішлемо мастило до готелю. — Вона перелякано підняла руку. — Звичайно, не в вашу кімнату. Ми залишимо його в дирекції. Там ви зможете забрати його, коли схочете. Згода?

— Добре.

Годинник показував уже без чверті шість. Фрейлейн Ніфергельт, видно, починала непокоїтись.

— Пробачте, будь ласка, — сказав Вольфганг, — але є ще одна дрібниця, яка не дає мені спокою. Ви сказали, коли я не помиляюсь, що ваш супутник має сьогодні ввечері зустрітися з фрейлейн Зоммер? Це мені не подобається.

— Чому? — спитала Іветта.

— Адже ваш супутник все-таки співробітник шпигунської організації.

— А вона вважає його лише звичайним комерсантом.

— Але ж він зовсім не комерсант.

— Чи не можна, в такому разі, її попередити?

— Цього не слід робити. Ніхто не дасть нам гарантії, що вона десь ненароком не проговориться.

Вольфганг іще вчора мав з нею розмову з цього приводу. Ясно, що маленька Зоммер тут вплутується в прикру історію; хай навіть у самій ситуації не було нічого забороненого законом, але Зоммер могла мати пізніше неприємності. Ми збиралися спершу під якимсь приводом не допустити її повторної зустрічі з Міхаелем Томасом. Але цей план не вдалося здійснити, бо не знайшлося слушного приводу. Для цього нам треба було втаємничувати в цю справу співробітників колективу заводських інженерів, а цього робити не можна було ні в якому разі.

— Гаразд. Ми щось придумаємо.

У Вольфганга, видно, визрів уже якийсь новий план.


Коли я десь о пів на десяту зайшов у бар Гранд-готелю, там іще було напівпорожньо.

Лише за трьома столиками сиділи відвідувачі. На інших виблискували порожні бокали й чистенькі попільнички. На сніжно-білих скатертинах стояли барвисті букетики свіжих квітів. Офіціанти в чорних фраках з незмінними чорними бантиками знічев я вешталися поміж рядами столиків: тут піднімали бокал проти світла, оглядаючи його критичним оком, там рогладжували складку; бліда красуня за стойкою бара шикувала батареї пляшок, а конрабасист з нудьгуючим виглядом випилював щось на своєму інструменті.

Через дві години, однак, тут уже було повно-повнісінько людей. Офіціанти із спітнілими обличчями урочисто проносили пляшки з шампанським, з високих табуретів перед баром звисали ноги в нейлонових панчохах і строкатих шкарпетках, а контрабасист, закотивши очі, співав у мікрофон щось таке, чого ніхто не розумів та й не хотів розуміти.

На невеличкому «п'ятачку» для танців скупчилося людей втроє більше за ту кількість, на яку він був розрахований. Всі вони, танцюючи, пітніли і тихенько підспівували, а я рухався разом з ними і проклинав Вольфганга Гайєра, який послав мене сюди, щоб опікати Карін Зоммер.

Він хотів застрахувати її від неприємностей, переклавши їх на мене. Я перекидав вагу свого тіла поперемінно з однієї ноги на другу, гречно говорив «пардон», а сам думав, що завтра ж прямо скажу Вольфганго-ві, якої я думки про його доручення.

Єдине, що трохи винагороджувало мене за мої муки, це була — коли бути одвер-тим — сама Карін Зоммер. Бо саме з нею я танцював.

Вона в цей вечір була така чарівна, свіжа й запашна, що навіть найзапекліший холостяк не міг би лишитися спокійним. Чим довше я танцював з нею, тим частіше мені спадало на думку, що доручення Вольфганга мало й свій хороший бік. Правда, до цього часу Карін дивилася лише на цього клятого псевдофранцуза, який зайняв столик біля парапету і тепер замовляв уже другу пляшку вина.

Я бачив, як Іветта щось пошепки сказала йому, але він у відповідь засміявся, засміявся надто вже голосно і одним ковтком вихилив бокал вина, що стояв перед ним. Манера, з якою він пив, недвозначно свідчила про те, що він не зупиниться на двох пляшках. Я трошки знаюся на людях і добре розумію, що месьє сьогодні вирішив налигатися по саме нікуди. Бідолашна Іветта! Бідолашна Карін!

— Що ви сказали, пане Швенк?

— Та так, нічого.

— То скажіть хоч що-небудь. Яка сьогодні погода?

— Чудова.

— Так. А може, буде дощ?

— Можливо.

— А. може, буде й сухо?

— Це також можливо.

Наша розмова була така цікава, що Карін майже не прислухалася до моїх слів. Вона знов обернулася до француза, який підпер голову руками й глибокодумно втупився у свій бокал. З усього видно було, що він п'яний, як квач.

А втім, я добре бачив, скільки він випив з того часу, як з’явився у барі, і знав, що від такої кількості вина може сп'яніти хіба що людина, яка ніколи

1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне доміно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоне доміно"