read-books.club » Детективи » Смерть ходить по музею 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть ходить по музею"

206
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть ходить по музею" автора Ян Мортенсон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:
під саму стелю. Ось промінь світла застиг нерухомо, і я почув побрязкування. Ключі. Тихе скрипіння і ледь чутне клацання. Знову двері? То на горищі є ще одне приміщення, другий ярус?

Світло зникло, і я почув якось шарудіння нагорі. Ніби піднімалась і опускалась якась ляда. Начебто шелестів папір. Потім стало тихо, і я знову побачив біле вічко ліхтарика. Воно затанцювало під стелею, і я інстинктивно присів. Знову брязнули ключі, і яскрава біла пляма ковзнула по стінах, опускаючись нижче й нижче. Потім світло повільно, безшумно почало віддалятись у напрямку дверей на сходову площадку.

Мені, ясна річ, треба було кинутися слідом, наздогнати незнайомця, з'ясувати, що він робив на горищі. Або ж пробратися до дверей, коли він стояв на драбині під стелею. А потім — униз, до Карін, по допомогу. Проте я не зробив ні того, ні того. Натомість я стояв у пітьмі, зачаївшись, як миша. Дивився і слухав. А той привид уже наблизився до дверей. Востаннє блимнув ліхтарик, і двері зачинились.

Убивця Скіпки? Скидається на те. Отже, хотів убити й Карін? Чи тільки оглушити? І що він робив на горищі?

Та здогадатись було не так уже й важко. Очевидно, у нього тут схованка. На горі, під дахом. Там-таки, мабуть, ховались і грабіжники відразу після нальоту. А може, й перед нальотом. Ідеальне місце. Якщо втягти за собою драбину, то в усьому світі не знайдеться поліційного собаки, що мав би бодай мізерний шанс їх винюшити? У слушний час вони могли обережно спуститися, відключити сигналізацію, взяти з вітрин те, що їм було до вподоби, а потім спокійнісінько влаштуватись на своєму «горищі над горищем». Коли шлях став вільний, вони так само нечутно прокралися до чорного ходу, а там надвір — і зникли.

Але що зараз робила тінь на горищі? Замітала сліди? Принесла що-небудь сховати?

І враз мені сяйнуло. Решта коштовностей. Ті, яких ми не знайшли. Може, вони так ніколи й не покидали музею? Де знайти краще місце, щоб заховати крадене? У класичному варіанті таким місцем обирали будинок поліції. І тут — майже те саме. Де в останню чергу шукатимуть регалії короля Еріка та інші речі, вкрадені з Національного музею? Звісно, що в музеї. І той, кого я бачив, мабуть, і є грабіжником, який заховав рештки здобичі. Але в такому разі чому корона, скіпетр та держава опинились у Скіпки?

І знову загадки, знову знаки запитання. Навіщо хтось пішов на такий ризик, долав такі труднощі? Щоб викинути на ринг рушника за кілька секунд до гонга, який звістував перемогу? Але ж Карін, Карін!.. Мене знов охопив розпач. Я стовбичу тут, на темному горищі, тим часом як Карін, може, небезпечно поранена, лежить непритомна кількома поверхами нижче. А що, як убивця повернеться? Що, як він не встиг зробити в її кабінеті те, для чого приходив?

Я знову загупав у замкнені двері. Руками й ногами. За дверима гуркотіла й перекочувалася луна. Він, мабуть, чує, майнуло у мене в голові. Той, хто приходив сюди з ліхтариком? Убивця Стіга. Ну й нехай чує. Головно — щоб він вернувся, щоб я дістав змогу вибратися звідси й привести лікаря. На сходах почулася хода. Обережна хода.

— Випустіть мене! — закричав я. — Внизу лежить поранена людина! Мені треба вийти звідси!

Забрязкотіли ключі, і двері повільно відчинились. Яскравий промінь світла з великого підвісного ліхтаря осліпив мене, але я встиг помітити, що в другій руці — револьвер. Блискучий револьвер із синім полиском.


XXV

— Що ви тут робите? — суворо запитав охоронець у зеленій формі.

— Мене хтось замкнув. Спершу двері зачинились від протягу, а потім хтось прийшов і замкнув мене.

Я розумів, що це звучить непереконливо. Тієї ж думки був і охоронець.

— А як ви сюди потрапили? У вас є ключі, ви тут працюєте? Ходімо зі мною.

І він рішуче взяв мене за лікоть.

— Я нічого не маю проти. Але спочатку треба зайти в кабінет фрекен Стенман. Їй потрібна негайна медична допомога. Хтось намагався її вбити. Вдарив по голові. Вона лежить унизу, на канапі.

— Вбити? Що за нісенітниця?

Охоронець, видимо, не повірив мені й міцніше стиснув мій лікоть.

— Ми домовилися зустрітись тут о дев'ятій годині. Коли я зайшов до кімнати, вона була непритомна, сиділа, поклавши голову на машинку.

— Чому ви не подзвонили в поліцію?

— Її телефон пошкоджено. Обірвано шнур.

— Тому ви й побігли на горище? Щоб подзвонити? — насмішкувато поцікавився охоронець.

— Я шукав телефон. І випадково вийшов на горище, а потім мене замкнули. Але треби поквапитись. Він може вернутися.

Він явно мені не вірив. Та все ж таки спустився зі мною на третій поверх, і ми пройшли коридором із зеленими стінами повз двері Андерса. Біля дверей до кабінету Карін він зупинився.

— Ну, то де ж ваш труп?

— Якщо відпустите мою руку, я покажу.

Але двері були зачинені. На замок.

Охоронець похитав головою і дістав важку в'язку ключів. Перебираючи їх, він уважно придивлявся до номерів і нарешті вибрав жовтуватий ключ до американського замка.

Він устромив його в шпарку і повернув. Двері відчинились. У кімнаті було темно. Він увімкнув світло. Ні Карін, ні когось іншого. Канапа була порожня. Письмовий стіл теж. Папери й документи лежали на столику поряд, складені акуратними стосиками.

— Он там вона лежала, — прошепотів я, показуючи на канапу.

Ми дивились на смугасту шовкову тканину, на поліроване червоне дерево у стилі ампір.

— Ні, краще ходім туди, куди йшли. Ви розкажете це в поліції.

Тільки-но ми підійшли до дверей у протилежному кінці коридора, як вони відчинились і з'явився Андерс Брун, у пальті й капелюсі.

Він здивовано витріщився на нас.

— Юхане? Ти

1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть ходить по музею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть ходить по музею"