Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

Друга вимога полягає в тому, що суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України (п. 2 ч. 1 ст. 65). Ця вимога означає, що суд має керуватися тими принциповими положеннями, які передбачено в Загальній частині КК України і характеризують підставу та умови відповідальності за злочин, цілі та види покарань, підстави, порядок та межі їх застосування тощо. Наприклад, призначаючи покарання за незакінчений злочин або за злочин, скоєний у співучасті, суд обов’язково має враховувати положення ст. 68 КК України, а при визначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків – зобов’язаний виходити з порядку і меж його призначення, встановлених для цих випадків у статтях 70–72 КК України. Суд повинен враховувати й інші положення Загальної частини КК України, зокрема використовувати надані йому законом можливості з пом’якшення покарання, передбачені, наприклад, ч. 3 ст. 43 (вчинення злочину при виконанні спеціального завдання), статтями 69 та 69-1 КК України тощо.

Третя вимога – при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України). Ця вимога означає, що суд ретельно аналізує і всебічно оцінює всі індивідуальні особливості конкретної справи. Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається в ст. 12 КК України, в якій вказано поділ усіх діянь на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити найбільш м’яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або навіть застосувати ст. 69 КК України. Якщо скоєний злочин є тяжким або особливо тяжким, суд може призначити за нього покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, а за особливо тяжкий злочин – навіть довічне позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається і характером конкретного злочину. У зв’язку з цим суд має враховувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто визначити значущість об’єкта злочину. Наприклад, якщо тяжкі тілесні ушкодження заподіяні не одній, а кільком особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України (від п’яти до восьми років позбавлення волі) винному може бути призначене покарання, наближене до максимального, або навіть максимальний його строк. Ступінь тяжкості злочину визначається і характером та обсягом наслідків – чим більш тяжкі наслідки, спричинені злочином, і чим більше розмір завданих збитків, тим більш суворе покарання може бути призначене винному.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судді зауважують на тому, що, визначаючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні враховувати особливості конкретного злочину та обставини його вчинення (форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні покарання суд враховує особу винного, оскільки обставини, що її характеризують, мають велике значення для вирішення питання про обрання конкретної міри покарання. Згідно із вказаною постановою Пленуму, досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад родини (наявність на утриманні дітей та осіб літнього віку), матеріальний стан та інше. Важливе значення при призначенні покарання мають і обставини, що його пом’якшують та обтяжують.

Призначення покарання – це завершальний етап розгляду кримінальної справи, на якому відповідно до КПК України суд вирішує питання: а) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; б) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання, і які саме; в) яка саме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати. При вирішенні цих питань суд керується нормами КК України про мету, систему, види, підстави, порядок та межі призначення покарання, бо, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», саме через ці норми реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Отже, призначення покарання базується на певних принципах, а саме: 1) справедливості, 2) законності, 3) обґрунтованості, 4) індивідуалізації покарання.

1. Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним засадам суспільства і переконувати громадян у захищеності їх прав і свобод та правильності судової політики. Справедливість має два аспекти. Вона повинна стосуватися передусім законних інтересів потерпілих від злочину. Але справедливим має бути і ставлення до обвинувачуваної особи.

Щодо осіб, які вчиняють тяжкі злочини, а також рецидивістів справедливість вимагає призначення зазвичай більш суворих мір покарання. Водночас до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного, відповідно до принципу справедливості слід застосовувати більш м’які покарання або взагалі звільняти їх від відбування покарання (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7). Явно несправедливим визнається таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК України, але за своїм видом чи розміром не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Справедливість покарання припускає його домірність тяжкості злочину, тобто його відповідність суспільній небезпечності вчиненого. Тому в чинному КК України закріплено диференціацію різних за тяжкістю злочинів і пов’язаних із цим видів та розмірів можливого за них покарання. Так, у ч. 5 ст. 12 КК України виділяють особливо тяжкі злочини, за які суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або навіть довічне позбавлення волі (наприклад, ст. 115 КК України). Водночас тяжкість злочину може бути порівняно невеликою (частини 2, 3 ст. 12 КК України), і в таких випадках закон встановлює альтернативні санкції, які надають суду досить широкі можливості для призначення покарання відповідно до ступеня тяжкості вчиненого.

Справедливість покарання пов’язана з його гуманністю, бо покарання не може бути справедливим, якщо