Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

Серед перелічених проявів моральної шкоди стосовно фізичних осіб є один узагальнюючий, який охоплює собою всі інші та виключає будь-які прогалини, — це шкода, що полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою особи, шкоди потерпілому, членам його сім'ї чи близьким родичам. Оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення, у тому числі так зване генеральне, (ця підстава повинна бути в будь- якому разі, при її відсутності не виникає обов'язок відшкодувати моральну шкоду), то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи.

Посилання в ст. 23 ЦК на названий узагальнюючий прояв моральної шкоди усуває, зокрема, протиріччя між цією статтею та частиною четвертою ст. 32 Конституції [1], яка передбачає можливість відшкодування моральної шкоди, що спричинена внаслідок збирання, зберігання, використання та поширення недостовірної інформації про фізичну особу та членів її сім'ї. Ця інформація може з урахуванням особистості не принижувати честь, гідність та ділову репутацію, але збирання, зберігання, використання та поширення недостовірної інформації само по собі є правопорушенням. З приводу цього порушення фізична особа зазнає моральних страждань, що і дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 32 Конституції та ст. 23 ЦК.

5. Якщо моральна шкода полягає в фізичному болю, душевних стражданнях та приниженні честі, гідності і ділової репутації, то глибина фізичних та душевних страждань потерпілого логічно визнається в п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК критерієм визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Разом з тим приписується, що при визначенні розміру відшкодування слід враховувати такі чинники, як характер правопорушення, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, ступінь вини особи, протиправними діями якої завдана моральна шкода. Останній чинник враховується тільки тоді, коли вина є підставою відшкодування. Логічно було б враховувати наявність та ступінь вини і тоді, коли вина має місце, але моральна шкода відшкодовується відповідно до закону і за відсутності вини. Проте ч. З ст. 23 ЦК такого не передбачає.

6. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди приписується враховувати вимоги розумності та справедливості. Це положення лише при першому наближенні здається загальним та абстрактним. Насправді воно має величезне практичне значення, бо виключає можливість задоволення позовів про стягнення в порядку відшкодування моральної шкоди грошових сум, які для відносин між сторонами не мають ознак розумності і справедливості. Відповідно до цих ознак в порядку відшкодування моральної шкоди може бути стягнуто така сума, що можлива в обігу між сторонами. Позови на суми, що дорівнюють мільйонам або сотням тисяч гривень, можливі, але ж за умови, що для цих відносин вони є розумними і справедливими.

7. Зазвичай моральна шкода відшкодовується грошима. Але ст. 23 ЦК допускає її відшкодування і іншим майном.

8. Одними і тими ж протиправними діями особі може бути спричинена і майнова, і моральна шкода. За таких умов моральна шкода відшкодовується незалежно від відшкодування майнової шкоди та розміру відшкодування майнової шкоди. Це правило ст. 23 ЦК погоджується з частиною четвертою ст. 32 Конституції.

9. За загальним правилом, майнова шкода відшкодовується одноразово. Але не виключається можливість встановлення законом і інших правил з цього приводу.

1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

1. Учасниками цивільних відносин, що регулюються актами цивільного законодавства України, є громадяни, особи без громадянства та іноземці, тобто люди. Але законодавець відмовився від того, щоб називати людину (як в Конституції [1]) суб'єктом цивільних прав. Людина як учасник цивільних відносин іменується фізичною особою. Тому завжди, коли в нормативно-правових актах вживається термін «фізична особа», правотворчий орган непрямо зазначає на те, що це положення законодавства формулює норму цивільного права, цивільні права та обов'язки відповідних осіб.

1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

1. Цивільне право у рівній мірі визнає всіх громадян України правоздатними. Іноземні громадяни та особи без громадянства також є правоздатними. Інша справа, що обсяг їх цивільної правоздатності є дещо вужчим, ніж обсяг цивільної правоздатності громадян України.

2. Наявність цивільної правоздатності — це ще не володіння суб'єктивним цивільним (майновим чи особистим немайновим) правом, а лише передумова до цього. Цивільна правоздатність — це закріплене у законі визнання громадянина (фізичної особи) суб'єктом цивільного права, його здатності мати суб'єктивні цивільні права