Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

Як і суб'єктивне право, цивільна правоздатність надає фізичній особі певні соціальні можливості. Тому за змістовним (соціальним) критерієм провести відмінність між цивільною правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом трудно. У той же час формально-юридично цивільна правоздатність і суб'єктивне цивільне право досить чітко розмежовані. Правоздатність — це лише здатність до володіння суб'єктивними цивільними правами.

3. Практичне значення розмежування цивільної правоздатності і суб'єктивного цивільного права полягає у тому, що особа може, за загальним правилом, без обмежень розпоряджатися своїм суб'єктивним правом (уступати його, відмовлятися від нього, змінювати його тощо). Укладення ж правочинів, спрямованих на обмеження правоздатності, забороняється (ст. 27 ЦК). Суб'єктивне право також далеко не завжди означає володіння в даний момент яким-небудь реальним благом. Воно може надавати лише можливість пред'явити вимоги до іншої особи в майбутньому, часто — лише після настання цілої низки юридичних фактів, зокрема, — після здійснення управненою особою певних дій. Але все ж це — суб'єктивне право, а не правоздатність.

4. Правоздатність виникає в момент народження (не в день, а в момент народження). Відсутність державної реєстрації народження не є перешкодою для здійснення правочину з участю дитини, що народилася та набула цивільної правоздатності. Але ця дитина повинна бути при здійсненні правочину від її імені належне індивідуалізована.

5. Оскільки зачата дитина не правоздатна (не є суб'єктом цивільного права, та і права взагалі), не може мати цивільних прав, ч. 2 ст. 24 ЦК передбачає можливість охорони інтересів такої дитини у випадках, встановлених законом. Зокрема, ст. 1222 ЦК визнає спадкоємцями за заповітом і законом дітей, зачатих за життя спадкоємця і народжених після відкриття спадщини, ст. 1200 ЦК надає право дитині померлого (потерпілого), яка народилась після смерті останнього, на відшкодування шкоди, спричиненої смертю потерпілого. Крім того, із ч. 14.2 ст. 14 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [196] непрямо випливає, що зачаті, але не народжені діти можуть бути обдаровуваними, якщо дарувальниками є їх батьки (Закон «Про внесення змін до ст. 39 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування спадщини» [220]).

6. Правоздатність включає до свого змісту право мати будь-які цивільні права та обов'язки. Тому і право своїми діями набувати для себе цивільних прав та обов'язків, самостійно їх здійснювати та відповідати за виконання обов'язків (дієздатність) входить до змісту правоздатності. Оскільки набуття дієздатності пов'язується з віком, ч. 3 ст. 25 ЦК встановлює, що здатність мати окремі цивільні права та обов'язки відповідно до закону може обумовлюватись досягненням фізичною особою відповідного віку.

Можливість мати окремі цивільні права та обов'язки пов'язується у встановлених законом випадках з досягненням відповідного віку також з тієї причини, що коло суспільних відносин, на які поширюється цивільне законодавство, новий Цивільний кодекс значно розширює. Тому передбачається, наприклад, право на штучне запліднення та імплантацію зародка, яке мають тільки жінки, що досягли повноліття (ч. 7 ст. 282 ЦК). Право на об'єднання в політичні партії та громадські організації також не може не пов'язуватись з віком (ст. 12 Закону «Про об’єднання громадян» [62]; ст. 6 Закону «Про політичні партії в Україні» [169]).

Обмеження набувати права власності на окремі види майна (зброя, спеціальні засоби оборони) або здійснювати відповідні правочини слід також кваліфікувати як такі, що визначають зміст правоздатності. Тому вони можуть встановлюватися тільки законом.

7. У момент смерті цивільна правоздатність припиняється. Оскільки правоздатність припиняється в момент, а не в день смерті, представник від імені померлого може здійснювати правочини тільки до моменту смерті. Після цього моменту право- чин не може бути здійснено за відсутності правоздатного суб'єкта (виняток із цього правила встановлюється п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК).

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

1. У п. 1 ст. 26 ЦК закріплюється загальне правило про рівність цивільної правоздатності фізичних осіб. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства мають ті ж права та обов'язки (наділяються такою ж правоздатністю), що і громадяни України.

Стаття 26 Конституції України [1] формулює загальне правило, в силу якого іноземці і особи без громадянства мають ті ж права і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, за умов, що вони (іноземці і особи без громадянства) перебувають на території України, і Конституцією, законом або міжнародним договором не встановлено винятків. Цивільний кодекс іде далі і визнає цивільну правоздатність будь-яких фізичних осіб (в тому числі іноземців і осіб без громадянства, що не перебувають на території України). Так, іноземці та особи без громадянства незалежно від перебування в Україні можуть набувати речових прав, прав на результати творчої діяльності, зобов'язальних прав.

2. Правило ч. 1 ст. 26 ЦК про рівність правоздатності фізичних осіб застосовується тією мірою, якою воно не суперечить Конституції та спеціальним положенням законів. Із ст. 26 Конституції випливає можливість обмеження цивільної правоздатності іноземців та осіб без громадянства Конституцією, законами та міжнародними договорами України. Так, ч. 2 ст. 374 ЦК визнає за іноземними громадянами та особами без громадянства можливість набуття права власності на земельну ділянку лише відповідно до закону.