Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

3. Розмір збитків, визначених відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК та як підлягають стягненню, може зменшуватись або збільшуватись, якщо це передбачено договором. Але до відносин, на які поширюється Господарський кодекс, застосовується також ч. 5 ст. 225 ГК. Її тлумачення надзвичайно ускладнюється недостатньою ясністю співвідношення положень, що сформульовані в реченнях першому та другому ч. 5 ст. 225 ГК. Якби право сторін погодити інший, ніж випливає із закону, розмір збитків не встановлювалось положенням першого речення ч. 5 ст. 225 ГК, то друге речення ч. 5 ст. 225 ГК («не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом») треба було б тлумачити таким чином, що за межами зазначеної диспозиції («якщо розмір...») згадані погодження допускаються. Але в цілому ч. 5 ст. 225 ГК треба тлумачити так: 1) загальним правилом, що поширюється на все правове поле, що регулюється господарським правом, є положення ч. 1 ст. 225 ГК, що встановлює порядок обчислення збитків. Таким чином, у правовому регулюванні цього поля прогалин немає. Тому немає і потреби заповнювати його недоброякісним нормативним матеріалом (тобто таким нормативним матеріалом, який прямо на ці відносини не поширюється, а може застосовуватись лише за аналогією); 2) як виняток із зазначеного загального правила положення, що сформульовані в першому реченні ч. 5 ст. 225 ГК, дають сторонам право заздалегідь погодити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків його порушення; 3) з урахуванням цього друге речення ч. 5 ст. 225 ГК формулює правило, що встановлює межі дії винятку, сформульованого в першому реченні: при встановленні розміру збитків в твердій сумі чи у вигляді відсоткової ставки і в будь-якому іншому випадку відповідальність, встановлена законом для певного виду зобов'язань, не може обмежуватись.

Отже, у сфері дії Господарського кодексу встановлення більшого або меншого розміру збитків можливе тільки шляхом встановлення розміру збитків в твердій сумі або у вигляді відсоткової ставки за умови, що при цьому не буде обмежуватись розмір відповідальності, встановлений законом для певного виду зобов'язань (а не загальними правилами, що поширюються на всі види зобов'язань).

4. З метою недопущення отримання правопорушником вигоди в результаті дій, що завдають збитків суб'єктам цивільних прав, абзац другий ч. 3 ст. 22 ЦК передбачає можливість стягнення з особи, яка завдала збитків, упущеної вигоди не в розмірі цієї упущеної вигоди, а в розмірі доходів, які отримав порушник, якщо розмір цих доходів перевищує розмір упущеної вигоди потерпілої сторони. Це правило слід застосовувати і до відносин, що регулюються Господарським кодексом.

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

(Із змін. від 22.12.2005)

1. Із ч. 1 ст. 23 ЦК випливає, що право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. Це — загальне правило, яке не може бути перешкодою для застосування п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК, згідно з яким моральна шкода може полягати в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою не тільки щодо неї самої, а й щодо членів сім'ї чи близьких родичів.

2. Дія ст. 23 ЦК не поширюється на відносини між працівником та роботодавцем щодо відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Хоча на ризик завдання моральної шкоди Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [142] не поширюється, ці відносини врегульовані ст. 2371 КЗпП [28].

3. Із формулювання п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК випливає, що приниження честі, гідності, а також ділової репутації визнається проявом моральної шкоди. Тому для стягнення моральної шкоди, що полягає в приниженні честі, гідності, а також ділової репутації, не обов'язково треба доводити наявність душевних страждань. Проте, їх доведеність може впливати на розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню.

4. У ч. 2 ст. 23 ЦК розкривається характер моральної шкоди. Моральна шкода може полягати у фізичному болю, якого завдано фізичній особі — потерпілому, у душевних стражданнях, яких зазнала фізична особа у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її