Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

Нові брами, що стали справжніми витворами ковалевої майстерності, прикрашали обидві, до того вузькі та похмурі, кам’яні стіни, що оточували замок надійним кільцем.

Стіни, коридори, подвір’я та великі просторі зали заграли новими веселими барвами завдяки величним кришталевим люстрам з численними підвісками, що дуже радувало серця гостей, які раніше тут бували і бачили замок у зовсім іншому вигляді.

Квіти, що ними засадили величезні клумби, вже встигли розквітнути і тепер обдаровували усіх хорошим настроєм, вишуканістю барв та ніжними ароматами.

Прибув дуже модний гурт молодих і надзвичайно талановитих музикантів, які часто тішили своїм мистецтвом не одне королівське вухо та очі, і коштував настільки дорого, що цю суму страшно було промовити вголос і її передавали з уст в уста тільки пошепки, просячи не переказувати іншим.

З найближчого абатства привезли ще зовсім юного священика зі світлим пушком над м’якими рожевими губами, який ходив, під прискіпливими поглядами поважних гостей, постійно вкриваючись ніжним рум’янцем та скромно опустивши гарні великі, сині, як небо, очі, благословляючи усіх, хто до нього підходив, і лагідно гладив по голівках веселих пустотливих дітей, що слідували за ним табуном, бо священик оповідав їм мудрі та повчальні історії, які діти слухали, затамувавши подих та нашорошивши вуха.

Все довкола сяяло чистотою. Високі стрілчаті вікна всіх поверхів усіх чотирьох веж виблискували, як ніколи до того. На них ще понаклеювали вирізані з кольорового паперу фігурки, що символізували щастя, благополуччя, достаток у сім’ї та численне потомство.

Вхідні двері до замку прикрасили пишними гірляндами живих квітів, від яких линув свіжий і трохи солодкуватий запах літа, що скоро мало настати.

Біганина, яка до того панувала скрізь у замку, трохи втихла. Всі завмерли в очікуванні події, що стрімко наближалась і мала настати через півдоби, бо надворі вже стояла тиха, безвітряна, напоєна екзотичними пахощами квітучих клумб, загадкова ніч, і вона вже помалу танула, даючи місце ще трохи сонному прохолодному ранку.

Горизонт все світлів та світлів, і гарячі серця закоханих бились у вже затісних для нього грудях все швидше та швидше, очі ставали все блискучішими, рухи, від ледь прихованого хвилювання, все рвучкішими.

Міцно стиснуті спраглі вуста боялись розімкнутись, щоб з них не вилетіло жодне необдумане слово, що могло зурочити все подальше життя, а Гунжі невпинно шепотів древні заклинання та просив Творця обдарувати своєю милістю його дорогих дітей, які, як пташенята чекають свого першого польоту, так вони чекали тієї заповітної миті, що поєднає їх священними узами шлюбу і закохані стануть єдиним цілим, як пишуть старовинні мудрі книги життя, які їм показав та дозволив трохи прочитати батько.

Йшли години, хвилини, секунди, які хотілось прожити за одну мить. Але час невблаганний та непідкупний, і тому залишалось лише терпляче чекати, рахуючи гучні удари серця, що віддавались багаторазовою луною у всіх закутках стомленої душі.

А час, ніби на зло, почав йти ще повільніше і його хотілось смикнути за хвіст, як того кота, що тихо та обережно крадеться за мишею, щоб він підскочив та семимильними стрибками помчав вперед, стрімко наближаючись до довгоочікуваної миті.

Й ось, нарешті, настала година початку шлюбної церемонії, що збуджувала навіть поважних білоголових старців і робила їх молодшими. Навіть у них вирівнювався стан та почали горіти дивним вогнем очі, певне, згадуючи свою молодість…

Музиканти заграли старовинну вінчальну мелодію і всі встали, бо Гунжі мав провести до вівтаря, біля якого очікував урочистий Харольд, вбраний у темно-синій, модного на той час крою костюм та білосніжну краватку, свою єдину красуню-доньку і віддати у руки милосердного Творця та люблячого майбутнього чоловіка, що не міг відірвати погляду від широко розчинених вхідних дверей у маленькій капличці, яку збудували у замку на честь весілля та стіни якої не могли вмістити усіх бажаючих. Численна юрба стояла надворі і з вологими очима очікувала на молоду та її батька, які щойно з’явились в уквітчаних гірляндами живих квітів високих дверях замку і повільно та урочисто йшли їй назустріч.

На молодій була розкішна біла сукня, з ледь помітним рожевим відтінком вгорі та бузковим, починаючи від стрункої талії, яку прикрашав широкий пояс зі спаяних між собою золотих кілець та вкритою діамантами застібкою.

Вузькою долонею, на яку спадав широкий, від ліктя, гаптований тонким срібним мереживом, рукав, дівчина тримала за лікоть батька, який злегка тремтів від перезбудження і його розпирало від гордості та відкрито заздрісних поглядів, якими Гунжі осипали з юрби. Попереду йшло двійко дівчаток, що з великих скриньок кидали їм під ноги пелюстки та листочки квітів, над якими попередньо пошепотів недовірливий та передбачливий астролог і що насправді вберегло закоханих від багатьох неприємностей та заздрісних і недоброзичливих поглядів, що ними окидали скриньку люди з не дуже чистими помислами, які затесались у юрбу перед капличкою.

Потім дочка з батьком увійшли до маленького храму і Заріна побачила розширені від німого захоплення сині очі Харольда, що міцно стискав спітнілі долоні в кулаки, аби вгамувати непереборне бажання кинутись до чарівного видіння, яке через якусь годину стане його законною дружиною, а зараз линуло до нього у білосніжній хмарці легкого напівпрозорого атласу та шовку з ритуальними малюнками на вузьких долонях та павутинчатій фаті і довгій вуалі, що прикривала її ніжне вродливе личко, і стиснути його у люблячих обіймах, відгородивши від сурового світу та усіх цих не дуже чистих поглядів.