Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Голова в Баоюя паморочилася, немов у п’яного, він зробив знак дівчатам припинити спів і попросив відвести його спати.

Цзінхуань звеліла служницям прибрати зі столу й повела Баоюя в дівочі покої. Тут усюди були розставлені рідкісні речі, яких на землі не побачиш. Але найбільше вразила Баоюя молода чарівна діва, зростом і зовнішністю вона нагадувала Баочай, а стрункістю й грацією Дайюй.

Баоюй зовсім розгубився, не розуміючи, що з ним відбувається, але тут Цзінхуань раптом сказала:

— Хоч скільки б було в тлінному світі шляхетних родин, вітер і місяць у зеленому вікні[107], сонячний промінь на зорі в дівочих покоях[108] утоптані в бруд знатними молодими джиґунами й гулящими дівками. І вже зовсім обурливо те, що з найдавніших часів легковажні ледарі повторюють, начебто хтивість не розпуста, а пристрасть — не перелюбство. Все це порожні слова, за ними ховаються зло й підлість. Адже хтивість — уже сама по собі розпуста, а задоволення пристрасті — розпуста подвійно. Любовний потяг — от джерело й зустрічей на горі Ушань[109], і гри в «хмаринку й дощик». Я люблю тебе тому, що ти з найдавніших часів і понині був і залишаєшся першим розпусником у всій Піднебесній!

— Божественна діво, — поспішив заперечити переляканий Баоюй, — ви помиляєтесь! Я ледачий у навчанні, тому батько й мати суворо наставляють мене, але який же я розпусник? Я ще занадто юний для цього й навіть не знаю до пуття, що значить «розпуста»!

— Ні, це ти помиляєшся! — вела далі Цзінхуань. — Розпуста є розпуста, хоч як би тлумачили це слово. Бавитися співом і танцями, захоплюватися грою в «хмаринку й дощик» і гніватися тому, що не можна насолодитися любов’ю всіх красунь Піднебесної, — розпуста. Але такі розпусники подібні до черв’яків, які жадають плотських насолод. У тебе ж схильність до безрозсудних захоплень, «уявної розпусти». Пояснити зміст цих слів неможливо, їх треба зрозуміти серцем, відчути душею. Саме в тобі зосереджене все те, що приховано в цих двох словах. Ти можеш бути добрим другом у дівочих покоях, але на життєвому шляху тобі не уникнути неправди й оман, глузувань, стоустого наклепу й гнівних поглядів десятків тисяч очей. Нині я зустріла твоїх дідів — Нінго-гуна й Жунго-гуна, вони мене благали допомогти тобі ступити на праведний шлях, і я не допущу, щоб, побувавши в моїх покоях, ти знову погруз у мирській скверні. Для того я й напоїла тебе прекрасним вином і чаєм безсмертя, застерегла від помилок чарівними піснями, а зараз привела сюди, щоб у щасливу годину ти поєднався з однією з моїх молодших сестер, яку звати Цзяньмей, а прізвисько — Кецін. Знай, у світі безсмертних усе точнісінько так, як у світі смертних. Але ти маєш зрозуміти сутність схованих у собі пристрастей, осягнути вчення Кун-цзи й Мен-цзи, готувати себе до того, щоб у майбутньому стати гідним продовжувачем справи предків.

Вона пояснила Баоюю, що таке «хмаринка й дощик», уштовхнула в кімнату, зачинила двері й пішла.

Баоюй, немов у напівсні, дотримуючись настанов Цзінхуань, зробив те, що в таких обставинах роблять юнаки й дівчата. Але докладно про це ми не розповідатимемо.

До самого ранку Баоюй пестив Кецін і ніяк не міг із нею розстатися. Потім вони, взявшись за руки, пішли гуляти й потрапили в густі зарості тернику, де бродили вовки й тигри. Раптом шлях їм перепинила ріка. Моста не було.

Баоюй зупинився, вагаючись, і раптом помітив Цзінхуань.

— Повертайся швидше! — сказала вона.

— Куди я потрапив? — завмерши на місці, запитав Баоюй.

— Це — брід Оман, — відповіла Цзінхуань. — Глибина його десять тисяч чжанів, а ширина — тисяча лі. Через нього не переправишся ні в якому човні, тільки на плоті, яким править Дерев’яний кумир, а штовхає жердиною Служитель попелу. Вони не беруть у нагороду ні золота, ні срібла й перевозять тільки тих, кому вготована щаслива доля. Ти заблукав сюди випадково й, якщо потонеш, виходить, знехтував мої настанови.

Не встигла вона доказати, як пролунав оглушливий гуркіт — начебто гримнув грім, юрба демонів і якш-перевертнів підхопила Баоюя й потягла за собою. Весь у поті, Баоюй із жахом закричав:

— Кецін, урятуй мене!

Перелякана Сіжень та інші служниці кинулися до нього з вигуками:

— Баоюю, не бійся — ми тут!

У цей час пані Цінь саме прийшла нагадати служницям, аби не давали кішкам розбудити Баоюя. Почувши, що Баоюй гукає її уві сні, вона зачудувалася:

«Адже мого дитячого імені тут ніхто не знає! Яким же чином воно стало відомо Баоюю?»

Якщо хочете довідатися, що сталося далі,