Читати книгу - "Вирій загублених душ"

Тим часом Микола надолужував прогалини у своїх стосунках із ріднею. Андрій саме в цю хвилину відкрив свій ноутбук і почав щось малювати, послуговуючись спеціальною програмою. На його замисленому чолі проявилися мімічні зморшки. Хлопець, вочевидь, умів задля роботи відключатися від усього, що йому заважає.

— Хто цей молодик? — зацікавлено запитав Курилець, втямивши, що має справу не з таким собі простим зальотником своєї внучки.

— Майбутня зірка української моди. Андрій Деревій — це вже ім’я, — пояснила Аня. — Йому лише двадцять вісім років.

Дідусь задоволено мугикнув.

— Сердешному не щастить у коханні, — охоче видала жінка конфіденційну інформацію про Деревія.

Кілька років молодий чоловік упадав за відомою зіркою подіуму на ім’я Амелі. Ані було невтямки, що в цій пані могло його так зачарувати. Особисто їй ця топ-модель нагадувала голографічного надміру довгоногого гуманоїда жіночої статі. Андрій спочатку і сам брав участь у київських тижнях прет-а-порте як модель. Але згодом у ньому розкрився талант конструктора-дизайнера одягу. Деревій мав свою студію і мріяв відкрити власний Дім моди. Колеги цінували хлопця за професіоналізм. Щоправда, не всім подобалася його схильність до яскравих моментів української давньої історії — атмосфери народних містерій, енергетики національної культури. Однак метри «от-кутюр» визнали право на існування його концептуальної моди — колекції, що була одночасно і національною, і космополітичною.

— З якого часу ти стала такою обізнаною у цій сфері, доню? — відреагував на розповідь Анни приємно здивований Курилець.

— Татуню, а хіба ти не пам’ятаєш, як я захоплювалася шиттям одягу? Як вигадувала свої моделі і продавала їх на ринку в Умані? — вона чмокнула батька у щоку.

— І давно ти знаєш Андрія?

— Відтоді, як почала працювати у посольстві. Першим моїм завданням було проведення промо-шоу з показом французької моди зокрема. Тоді ми і познайомились із Деревієм.

— А тобі самій хотілося б мати такого зятька?

Жінка, закинувши голову, тихо розсміялась і чесно відповіла, що, звичайно, хотіла б цього. Усе ще посміхаючись, вона зауважила, що Андрій своєю статурою і широко розкритими карими очима нагадує їй давнього воїна, якого бачила на якомусь із полотен старовинних митців. За два тижні, повідомила Анна, Деревій покаже свою колекцію «Весна-літо» на тижні високої моди в Парижі.

— І ти мала стосунок до затвердження його кандидатури серед запрошених? — проникливість старого Курильця завжди розколювала будь-які Анині хитрощі.

Мадам Фужерон комічно відкопилила губи, ніби образившись, і все ж не утримала задоволеного смішка:

— Скажімо, це була ненав’язлива підказка. Таланту потрібно допомагати; посередність завжди проб’ється сама.

— Але ти нічого не розповіла мені про Камілу, її навчання, — зауважив батько.

Утім добрих новин про ще одну свою внучку він не почув. Близнючка Анжели, на відміну від сестри, до університету не дійшла. Для неї центром всесвіту став Даніель Фужерон. Цей колишній пасинок Анни, гітарист, високої думки про себе як про великого музиканта, — тому про створення сім’ї не думає, пояснила жінка. Бідолашне дівча ходить за ним по п’ятах і виконує всі його забаганки, аж до сценічного макіяжу. Немає жодної можливості відвернути цю напасть, її треба тільки пережити.

— З Анжелою нам більше пощастило, — підсумував батько почуте від Анни.

— Я вже не так побиваюсь за Камілою, як раніше, — відповіла та. — Близнюки — подвійний приз долі. Мабуть, у цьому є якась таємниця. Можливо, хтось із дітей має бути менш успішним.

Старий зітхнув.

— Не переживай, доню. Трапляється гірше. Природа передбачає те, чого не можемо збагнути ми самі. Не знаю, чи варто розповідати про моє враження від одного науково-популярного фільму. А втім, ідеться про доведений науковий факт. Недавно, коли мене мучило безсоння, я переглядав телеканал медичного спрямування і натрапив на цікаву передачу. Виявляється, п’ять відсотків усіх людей на Землі — це приховані близнюки.

— То що ж? — зацікавилася Аня.

— Насправді виживає тільки один плід. А що відбувається між близнюками у материній утробі до пологів, не знає ніхто. Високоточні прилади показали, що комусь із дітей доводиться поступатись, що закінчується для нього фатально.

— Ліпше б ти на ніч дивився фільми з ботаніки. Певно, у рослин із подвійним розташуванням квітів таких жахів не трапляється.

— Хтозна… Скажу тільки, що моїм найбільшим бажанням було і є, щоб Анжела залишилася в Україні. Найкраще місце для щастя — це тут.

Вони замовкли.

— «Фешн-дипломатія», — читав уголос якесь повідомлення з інтернету Андрій. — «У Брюсселі у холі штаб-квартири Північноатлантичного альянсу перед відкриттям засідання Комісії «Україна-НАТО» презентували колекцію одягу, створену українським дизайнером Оленою Даць. Найкращі зразки колекції — вишукані сукні в біло-синіх тонах вразили як дипломатів, так і акредитованих на захід журналістів».

— Ти бачив цю колекцію? — запитала Анжела.

— Нічого екстраординарного. Звичайний корпоративний одяг, тільки що із символікою НАТО.

— А сам ти пробував виготовляти подібні моделі?

— А там нічого і пробувати. Ось зараз, до твого відома, я і займаюся подібним.

Андрій перемкнув комп’ютер з інтернетуна свої документи; на моніторі з’явився щойно створений ним ескіз якогось костюма.

— Це буде святковий мундир для вихованців військового ліцею імені Івана Богуна. Ось тільки треба попрацювати над колоритом і деталями. Принаймні достеменно знаю, що костюми будуть світло-сірої гами кольорів. Можливо, припасую сюди якісь грубі металеві блискавки і оздоби зі стеклярусу.

Анжела взяла в руки мишку і намалювала на френчі діагональну драпіровку.

— Навіщо ця провокативна деталь?!

— Так у мундирі ж ходитимуть не засмальцьовані вояки, а зовсім юні хлопці, яким немає і сімнадцяти. З ніжним обличчям, гнучкою поставою, майже діти!

— Ха, дуже ти розумієшся. Малюй ці фіглі-міглі у своїх довгих сукнях з корсетом і півнячим пір’ям.

— Але такий мундир — це штучний витвір. Скільки тих вихованців у ліцеї — триста, п’ятсот? Тут можна припасувати в’язання, вишивку чи стьобані вручну тканини. Де саме? Візьми для цього комірець, нарукавники, погони. Використай шеврони біля ліктя, кайму на кашкеті, нашивки над кишенею і рукаві, додай деталі у дизайн взуття. І нехай з усім цим гармонічно поєднується колір петлиць.

— Ти думаєш, що знаєш краще за мене, як сконструювати військову уніформу? — жартома розсердився Андрій. — А ти щось чула про символи ратної слави і військової доблесті?

Помітивши розгубленість своєї співрозмовниці, хлопець продовжив:

— Скажи мені, що означають на нашивках вояка тризуб, голова вовка чи меч і крила кажана?

Дівчина стенула плечима.

— Усе це символи віккі. Це неоязичницьке вчення має у своїй основі поклоніння творчим силам природи. Безліч таких символів і знаків прийшло з окультизму, таро чи магії. А ще є алхімічні, астрологічні, кабалістичні знаки. Не знаю, як ти, а я ставлюся до них з повагою, тим більше, що маю справу з