Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

вбивчим запереченням подібного визначення. З іншого боку, зламання реалістичної конвенції зовсім не свідчить про перемогу в битві. Саме зламання реалізму не є жодною заслугою, — все залежить від того, чого було завдяки цьому досягнуто. Свідоме та цілеспрямоване зґвалтування реалізму відкрило певні нові можливості, але не треба плекати ілюзій, буцім володіння таким трюком звільняє нас від обов'язку відтворювати багатство змісту, висловлювати власний світ. Жоден, бодай найгеніальніший метод не заступить зусилля видобування власного змісту. Таким чином, я боюся, що Ви ступили на шлях опозиції, заперечення, що, замість зробити щось самій, Ви спостерігаєте, чого той вражий сатана не зробив, і те відстеження гріхів і помилок реалізму застує Вам шлях до власної позитивної продукції. Ви добре знаєте, що я ціную Вашу творчість і вірю у Ваші можливості, і саме тому побоююся, що Ви підмінюєте власну творчість і власну працю критикою реалізму. Нереалістичні методи вже здобули собі право на громадянство, їм не потрібно боротися за своє існування, за кредит для себе. Вони лише мають вчинити у своїй сфері те, що реалізм вчинив у своїй. То буде найкращим виправданням для них. Спроби, які Ви мені читали, мені дуже сподобалися. Я хотів би, щоб Ви набралися відваги, розмаху, щоб охопити ширшу тематику, задля опрацювання за допомогою того методу більших обширів Вашого внутрішнього світу. У сфері творчості саме лише посідання слушності не рятує. Боюся, що усвідомлення слушного і правдивого погляду на справу дає Вам таку велику дозу задоволення, що потреба щось продукувати засинає.

Що стосується аналізу Манна, то, може, Ви частково й маєте рацію. Можливо, Манн не дає тієї конденсації враження, але багатократно спокутує це широтою й багатством свого світу.

Нізащо у світі я не хотів би Вас пригнічувати, але не можу залишити Вас при переконанні, яке вважаю помилковим. Саме те, що я полемізую з Вами, мусило би стати для Вас доказом того, як серйозно я до Вас ставлюся. Я маю велику повагу до Ваших малярських умінь, поєднану водночас із відчуттям власної некомпетентності. У літературних питаннях я присвоюю собі певну компетентність, яку Ви в мене прецінь визнаєте, адже звертаєтеся з тими питаннями до мене.

Мені дуже цікаве те, що Ви написали. Коли я зможу це прочитати? Коли Ви приїдете? Дуже сердечно вітаю Вас і Марка[419]. Серд. вітання для Гільди[420] і Марка З.[421].

Бруно Шульц

6 XI 1941

140

Дорога Пані Аню!

Саме сьогодні я зазнав сильних докорів сумління, думаючи про мого листа до Вас, в якому мені закортіло догодити своїм менторським чи моралізаторським пориванням, замість того, щоб тішитися успіхами та відкриттям близької мені й дорогої особи. Я також міркував, що, мабуть, Ви вибираєтеся до Варшави й заберете з собою спотворені й попсовані спогади про мене. З Вашого листа я бачу, що мав слушність, але водночас дізнаюся, що Ви на мене не гніваєтеся, за що Вам стократно вдячний. Ваш від'їзд дуже мене засмучує. Я не зумів скористатися Вашою присутністю, не використав Вас, але сама Ваша присутність поблизу була до певної міри опорою, чимось, за що можна було зачепитися. Властиво, ми ніколи не говорили про речі істотні. Ми популяризували навзаєм наслідки наших експериментів не як втаємничені в те саме таємне знання, а як профани. Тепер я бачу, що потрібно було більше довіри до нашої близькості, що треба було сягати до актуальних для нас справ і гаряче про них дискутувати, так, як ми це робимо в монологах перед самими собою. Дистанція поміж нами була штучною та умовною, полягала тільки у термінології та словнику різних шкіл, далебі ідентичних під оглядом духу й інтенції.

Я хотів би, щоб наш близький контакт не припинився через Ваш виїзд, щоб ми комунікували навзаєм, часто й істотно. Можливо, навіть, що такий контакт на відстані стане для нас продуктивним і вродить нам урожай маргінальної творчості. Передчуття підказує мені, що невдовзі ми ще зустрінемося, і що історія нашої дружби не завершена. Вона допіру об'єктивно почнеться, адже досі ми тримались у приватних межах.

Чи Ви вважали би справою безнадійною взяти мене до себе в науку як адепта малярства? Провести зі мною, може, за допомогою Марка курс малярства, очищеного від академізму? Я, натомість, поділився би з Вами моїм письменницьким досвідом.

Тепер мені здається, що я мав би Вам ще багато всього сказати, поклади речей, які нас жваво цікавлять, є невичерпними. Тепер, коли я Вас, банально кажучи, втрачаю. Напишіть мені ще, чи готові Ви відповісти з подібним запалом на мої пропозиції, чи триватиме наш контакт. Аби лиш дано нам було спокійно й без несподіванок підтримувати нашу, таку важливу й істотну, розмову. Може, Ви мені ще щось звідси напишете. В іншому разі, очікую звідтіля[422] швидких звісток. Сердечно й палко Вас вітаю.

Бруно

19 XI 1941[423]

Як сумно подумати, що на Мазепи, 30[424], де я стільки милого пережив, уже нікого не буде, що все вже тільки легенда. Не знаю, чому, я маю відчуття провини перед самим собою, наче з власної вини щось втрачав.

Листи Бруно Шульца до освітянського керівництва

Листи до освітянського керівництва вчителя Бруно Шульца

Дев'ятнадцять листів-заяв до Міністерства віросповідань і народної освіти (себто, Міністерства освіти) і кураторії Львівського шкільного округу були знайдені в 1980-х роках у Центральному державному історичному архіві у Львові. Більшість із них їхній першовідкривач, бібліотекар з України Іван Лозинський опублікував на сторінках польськомовної версії щомісячника Спілки письменників СРСР «Literatura Radziecka» (1987, № 7). У1988 році я повністю опрацював цей комплект листів-заяв і замовив їхні мікрофільми, водночас відкоригувавши помилки у прочитанні текстів. Виявилося, що архів містить також інші, й то доволі численні матеріали, безцінні, коли йдеться про розширення наших знань про перебіг роботи Шульца у Дрогобицькій школі, адже вони документують різні її стадії та етапи. В запропонованій увазі читачів цієї книжки першій такій докладній публікації вони слугують вагомим коментарем до текстів самого Шульца та збагачують відомий нам, проте досі неповний образ тієї частини його життєпису, що нею була вчительська праця, — основа матеріального утримання, а водночас безугавна завада в творчості — письменстві та малярстві й графіці.

Згадану другу частину архівних матеріалів я переношу у примітки, не менш важливі, ніж листи, підписані прохачем до освітянського керівництва — кобольдом, переміненим у вчителі. Всі ті супутні архівні документи, додані до клопотань письменника, — фундаментальні, як-от свідоцтво про народження, атестат про середню освіту тощо, й