Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Вивернувшись, вона кинула на Адама спопеляючий погляд, проте аналізувати почуте не мала часу. Сяк-так довівши себе до ладу, майже вибігла з будинку. Трохи стишила крок лише тоді, коли опинилася там, де їх із Адамом могли побачити сторонні.

— Далі я вже піду сама. Не відпроваджуйте мене. Дуже вас прошу.

Вона збігла вулицею Широкою[35] донизу. Швидким кроком проминула церкву Святого Духа та семінарію, в якій студіював Андрій, і спідлоба зиркнула на заґратовані вікна. Десь там мешкає брат, проте побачитися з ним неможливо. Андрій навіть говорити не захоче з такою безпутною сестрою, як вона.

Важко переводячи подих, Анна зайшла в будинок пані Беати, піднялася сходами і зупинилася. Декілька хвилин стояла нерухомо, тоді підійшла до дверей і прислухалася. Нічого не чути, ніби повимирали всі.

Вона обережно прочинила двері. Здається, нікого немає. Пані Беата спить після обіду, а покоївка, користаючи зі слушної нагоди, гайнула кудись із дому.

Якомога тихіше прошмигнувши до себе в кімнату, Анна зняла капелюшок, кинула його на ліжко і підійшла до вікна.

Трохи віддалік від будинку стояв Адам. Власне, й не сумнівалася, що він прийде. Напевно, він навіть супроводжував її десь на відстані, а зараз мусить переконатися, що вона не потрапила в якусь халепу.

Обережно прочинивши вікно, Анна визирнула на вулицю і спробувала на мигах пояснити, що з нею все гаразд. Здається, Адам зрозумів, бо не лише кивнув їй, але й відразу пішов геть.

Вона відступила на крок від вікна, стягнула з себе нову сукню, повісила її у шафу й акуратно вклала волосся в підкреслено скромну зачіску. Домашню сукню теж вибрала якомога стриманішу. Мала потребу виглядати не просто скромно, а критично скромно.

Розділ 3

Весною та влітку реальне життя для Анни знов перестало існувати, а весь світ сприймався лише як відображення її кохання до Адама. Для неї воно було в усьому: в сонячному світлі за вікном, у пишному буянні зілля довкола, у вранішньому цвіріньканні горобців на піддашші, у пахощах городових квітів, які стояли у неї на столі і які приніс їй Адам, навіть у теплому літньому дощі, який вистукував свої мелодії по дахах та ринвах і під музику якого їй так гарно мріялося короткими теплими ночами. Якби могла, зупинила б цю весну та літо, не дозволила б їм минати, танути, розчинятися. Розривалася між своїми обов’язками в пані Беати, бажанням якомога частіше бачитися з Адамом і неможливістю зробити це так, щоб не привертати увагу до своєї занадто частої відсутності вдома. На побачення зазвичай вдавалося викроїти заледве два дні на тиждень. Адамові це, звісно, не подобалося, йому хотілося бачити її ледь не щодень, і вона постійно намагалася ще щось вигадати для того, щоб побути з ним довше. Поводилася вкрай необережно, а часом зовсім необачно. Не лише ходила вулицями сама, але й сідала у фіакр, у якому її в обумовленому місці чекав Адам, і зовсім не зважала на те, що їх можуть побачити разом. Важливим було лише те, що вони нарешті разом і що будинок на Кастелівці став для них надійним прихистком. Саме тут не лише ховалися від людей, але й творили свій власний світ стосунків — зрозумілих лише їм розмов, натяків, інтонацій, звичок, уподобань та насолод. Світ, який, на відміну від реального світу, цілком їм упокорювався та щедро дарував право бути разом. За декілька місяців вона вже й не уявляла собі інакшого, аніж це, життя, а тричі переконавшись, що місячні не затримуються, вирішила, що не здатна зачати дитину і перестала боятися народити дитя поза шлюбом.

Паралельно і ніби сам по собі в будинку на Кастелівці вибудовувався і світ їхніх особистих речей. Адам привіз дещо з меблів, постільної білизни, начиння, щось із власного одягу, і навіть Анна, якось непомітно для себе, позносила сюди цілу купу суто жіночого дріб’язку. Незабаром мала під руками не лише гребінець, шпильки та дзеркало, але й нитки, голки, дещо з білизни і ще безліч маленьких дрібничок, які кожна жінка воліє мати при собі тоді, коли їй хочеться виглядати бездоганно.

Напівлежачи на вже застеленому ліжку, Адам із усмішкою спостерігав, як Анна збирається додому. Щоразу це дійство нагадувало йому якийсь ритуал. Вона робила це так серйозно та зосереджено, ніби від того, чи зуміє надати собі такого вигляду, як їй того хочеться, залежить щонайменше половина її життя. Вона повільно та акуратно розправляє складки на сукні, неквапно розчісує волосся, вкладає його у зачіску, прискіпливо допасовує кожне пасмо, бере капелюшок, тоді так само зосереджено вдягає його, не поспішаючи, зав’язує стрічки під підборіддям, знов придивляється до свого відображення у дзеркалі, замислено поправляє квіти на капелюшку, вдягає рукавички, акуратно розправляє їх на кожному пальчику. Рухи чіткі, неквапні, завчено виважені й зосереджені на досягненні потрібного результату. Останній оцінюючий погляд на своє відображення у дзеркалі. Легенька усмішка кутиками губ, скромно потуплені очі та раптова несміливість рухів. Маска вдягнена, і перед очима постала сором’язлива панянка, яка й знати не знає, що таке перелюб або й не зовсім невинний поцілунок чи слово. Побачиш таку десь у товаристві — і не посмієш не те що відверто побажати її, але й ненароком образити надто сміливим поглядом.

Адам декілька разів підсміювався з її збирання додому, проте Анна лише сердито надувала губки та ображено замовкала, і він облишив жарти. Нема сенсу докучати їй тим, що насправді йому подобається. З ним вона вже давно поводиться доволі розкуто, а десь поза їх стосунками залишається несміливою та стриманою, якою він знав її ще у Жовкві. Така поведінка радше пасувала б молодій добропорядній дружині, а не коханці. Зрештою, підсвідомо Анна саме так і вибудовувала їхні стосунки. Їй хотілося затишку, родинного тепла, спокійного життя і стабільності, а тому вона творила собі цю ілюзію тут. Хоч як дивно, але і йому дедалі частіше хотілося саме цього. Не бачив у таємних зустрічах нічого для себе цікавого. Те, що приваблює в молоді роки або є доволі збудливим на початках, поступово набридає і з часом втрачає привабливість новизни. Дедалі сильніше дратує те, що він не може бути з Анною тоді, коли йому того хочеться, що доводиться ховатись по закутках, рахуватися з її обов’язками компаньйонки, якось несподівано швидко набридло слідкувати за часом, обмежувати себе у бажаннях, розриватися між невідкладними справами, господарськими клопотами та короткочасними зустрічами з Анною. Дійшло