Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— А вам усе хіхоньки та хахоньки! — відповів Гейлі, пародіюючи тон покупця. — Але ви, знову ж таки, маєте рацію. Просто побожність буває різна. Іноді з цими релігійними стільки проблем! Деякі постійно тільки й скимлять на молитовних зібраннях та горланять гімнів. Такі (байдуже, білі вони чи чорні) — непотріб. Але істинно віруючі трапляються і серед негрів. Такий нізащо не піде на компроміс із совістю, ніколи не сперечатиметься із господарем, а про Тома у рекомендаційному листі саме так і написано.

— Якби ви виступили гарантом того, що я, купуючи цього негра, можу бути впевненим саме у такій побожності й що на небесах мені це врахується, то я не проти навіть дещо переплатити, — дуже серйозно сказав молодий рабовласник, ширше розкриваючи свій гаманець. — Ну, гарантуєте?

— Ну… Цього я вам аж ніяк не можу обіцяти, — забелькотів работорговець. — Мені здається, що там, — він тицьнув пальцем вгору, — нас розкладуть по поличках. Кожного на свою, заздалегідь йому призначену.

— Та що ж це таке! Людина переплачує за релігійність і не зможе цим скористатися, коли потрібно? Ні, це здирництво!.. Хоча… Гаразд приятелю, — і покупець сунув Гейлі в руки пачку грошей: — Перерахуйте.

— Із задоволенням! — работорговець аж засвітився від радості й, наслинивши пальця, швидко полічив асигнації, а тоді витягнув із кишені чорнильницю й папір. Купівельна грамота на Тома була готова за мить.

— Мені ось що цікаво знати: якби на мене складали опис… — сам до себе говорив Сен-Клер, переглядаючи документ, — після якої суми аукціоніст стукнув би молотком? Форма черепа — стільки-то, високе чоло — стільки-то, руки, ноги — стільки-то, освіченість, гарне виховання, таланти, чесність, набожність… Гадаю, за останню рису заплатили б небагато. Ходімо, Єво! — Він узяв доньку за руку, і вони рушили у Томів бік. Сен-Клер торкнувся до його підборіддя і добродушно поцікавився:

— Глянь-но, чи подобається тобі твій новий господар?

Том звів на нього очі. Перед ним була приємна молода людина з веселим світлим обличчям. Звичайно ж, він Томові сподобався, і настільки, що негр від вдячності аж розчулився і щиро сказав:

— Нехай благословить вас Бог!

— Маю надію, що так він і зробить, виконуючи твоє чи моє прохання — це вже не суттєво. Еге ж, Томе? Це ж твоє ім’я? А ти можеш бути кучером, Томе?

— Я змолоду при конях, сер. У містера Шелбі, мого колишнього господаря, конюшня була велика.

— Чудово. Отже, будеш у нас кучером, але маю умову: напиватися не частіше разу на тиждень, та ще з нагоди особливо урочистих випадків.

На це Том ображено і здивовано поглянув на Сен-Клера.

— Я непитущий, господарю.

— Я не звик, Томе, довіряти словам! Час покаже. Якщо ти кажеш правду, то це взаємовигідно. Не ображайся, друже, — лагідно додав він, дивлячись, що Тома гнітить його недовіра. — Я чомусь не сумніваюся, що ти будеш старанним.

— Буду, господарю, — пообіцяв Том.

— Тобі у нас буде добре, — мовила Єва, ухопивши Тома за долоню. — Тато завжди над усіма підсміюється, та насправді він дуже добрий.

— Дякую тобі, доню, за такі рекомендації, — пожартував Сен-Клер і, повернувшись на самих каблуках, покрокував у протилежному від Тома напрямку.

Розділ XV

Про нового господаря Тома, історію його одруження і про рід Сен-Клерів

Доречно розповісти про людей, з якими звела життєва дорога Тома.

Спочатку про його нового господаря. Огюстен Сен-Клер був сином заможного луїзіанського плантатора. Його батько і дядько, схожі за темпераментом і складом характеру покинули свою батьківщину (а нею була Канада) і оселилися в Америці. Дядько — на чудовій фермі у Вермонті на півночі країни, а батько — на величезній плантації в Луїзіані, на півдні. Мати Огюстена — француженка-гугенотка, сім’я якої емігрувала у Луїзіану ще в ті часи, коли штат щойно почали заселяти. У них із чоловіком народилося двоє синів. Огюстен успадкував від матері слабке здоров’я. Лікарі наполягали ще у дитинстві відіслати його на постійне проживання до дядька у Вермонт, сподіваючись, що тамтешній клімат сприятиме покращенню його здоров’я.

Огюстен був чуттєвою дитиною. Така душевна організація властива здебільшого дівчаткам, а не представникам сильної половини людства. Та з роками він змужнів настільки, що мало кому вдавалося розгледіти його ніжну душу. Він був дуже здібним юнаком, його вабило усе ідеальне та прекрасне. Ділового боку життя він уникав. Одразу після закінчення коледжу у його серці запалала романтична пристрасть, як це завжди буває у юному віці. То були піднесені взаємні почуття, які двічі у житті не даються. На його небі засяяла зірка кохання. Але, на жаль, зазвичай зорі такої неймовірної краси з часом виявляються лише маревом. Саме так трапилося й у житті Огюстена. А було все так: у одному з Північних штатів юний Сен-Клер зустрів і покохав вродливу розумну дівчину, заручився із нею та й повернувся додому, щоб підготуватися до весілля як слід. Та одного дня листи, які він писав коханій, повернулися до нього із запискою від її опікуна, у якій повідомлялося: «Ще до того, як ви читатимете цю записку, ваша наречена стане дружиною іншого». Приголомшений Огюстен марно намагався вирвати, виполоти, мов бур’ян, із свого серця те кохання. Та це не раз намагалися робити і до нього, не раз намагатимуться і після… Він, як і багато інших молодиків, був загордий для того, щоб вимагати пояснень, і за цю помилку йому дуже дорого довелося заплатити. Однак він мовчки проковтнув це жорстокий жарт долі й рятувався як міг, із головою поринувши у круговерть світських розваг. По двох тижнях після отримання фатального листа він уже вважався нареченим фаворитки балів того сезону. Підготовка до весілля була швидкою, і скоро дружиною Огюстена стала жінка з прекрасною фігурою, великими карими очима і посагом у сто тисяч доларів. Усі вважали, що він улюбленець долі і щастю його немає меж.

Медовий місяць молодят пройшов на розкішній віллі біля озера Поншартрен разом із друзями, які після весілля мали стати для них спільними. Одного щасливого чи, може, й нещасного дня Огюстенові вручили листа, на якому до болю знайомим почерком була написана адреса. Слуга передав йому листа, коли у переповненій гостями їдальні велася щедро приправлена жартами та дотепами світська розмова. Побачивши цей почерк, Огюстен зблід, проте розпочату розмову з якоюсь із гостей закінчив, і лиш по тому непомітно для решти вийшов із їдальні. Він зайшов