Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

щоб шантажувати Парана, цього було досить. Отож він і погодився час від часу виконувати роль Жерома Гепра, чиє довголіття ще так недавно було йому мов сіль в оці. Тоді вони й вирішили одружитися. Пізніше новий псевдо-Жером — насправді Паран, зв'язаний з Віржінією шлюбними намірами, фотографією та спільними інтересами, — скасував би заповіт, складений на користь «ICI», чого не погоджувалися зробити попередні Гепра. Хоч як Віржінія вимагала цього від них, одначе вони побоювалися, аби їх не викрили, коли зчиниться галас навколо заповіту. Отже, Паранові й Віржінії залишалося шукати шляхів до виведення з гри персонажа старого дядька: вигадати якийсь нещасний випадок, утечу, божевілля… У житті як на довгій ниві… Тепер можете собі уявити, яка була б розв'язка Їхнього сімейного життя: розлучення й поділ багатства або ж одне одного постаралося б убити.

Гості подумали, що Жан-Луї скінчив і хоче сісти. Агата Каз навіть уже підвелася із стільця, але він провадив далі:

— Наш нічний візит до будинку Рето, таємна подорож до Парижа налякали Парана. Він не зважився відверто просити, щоб ми відмовилися від розслідування. Тому вдався до непрямих засобів. Сподівався, що погрозами примусить нас здатись. Паран виїхав з Парижа пізно вночі чотирнадцятого серпня, опустивши анонімні листи в поштову скриньку. Щоб довести своє алібі, він заздалегідь похвалився, що виїздить із столиці по обіді, а наступного дня зателефонував нам з Персака.

Коли вдруге приїхали до Гепра американці, — цього разу справжні, — Віржінія недарма кинулась до телефону. Вона повідомила Парана, що заокеанські гості хочуть побачитися з дядьком Жеромом. Паран, скінчивши розмову з нею, набрав номер готельного телефону, ввімкнув магнітофон із заздалегідь заготовленою бобіною, на якій було записано погрози на мою адресу. А сам тим часом пробрався лісом до маєтку Гепра й став грати роль сторічного дідугана. Так само він учинив і під час вашого візиту до Гепра, панове американці, — всміхнувся Жан-Луї до обох артистів.

Вони мовчки похитали головами.

— Під час обшуку знайдено два магнітофони: один у нього дома, другий в Гепра, — пояснила Агата Каз. — Кажіть далі, Жане-Луї.

— Звісно, Паран не міг виконувати водночас дві ролі на святкуванні сторіччя Гепра, тому пустив поголос, що на тиждень виїздить з Персака. Поїхав він у понеділок, дев'ятнадцятого серпня, залишив своє авто за двадцять миль від Персака, звідки його привезла на мотоциклі Віржінія.

І ось настала субота, двадцять четверте серпня. Ми вирішили, що саме час викрити самозванця, в чому ні на мить не сумнівалися. Ми були певні, що під час відзначення сторічного ювілею протягом суботи й неділі зможемо зробити це публічно. Але поліція, полюючи на нас, прискорила хід подій. Знаєте, як я удав, що падаю? Носком правого черевика навмисне зачепився за закаблук лівого й стрімголов полетів уперед. Хочете покажу? Ні? Тоді я скінчив. Тепер він сів.

— Отже, як я зрозуміла, всі, кому доводилося в ступати в ролі Жерома Гепра, були другорядними людьми, — зауважила Марі-Поль. — Віжки в цій грі тримали в своїх руках Віржінія Гепра. Після Рушона вона перебувала в центрі подій.

— Напевне, вона й Рушонові в печінки в'їлась, коли оселилася в нього, — злегка всміхався Мортьо.:

— Вона хотіла з допомогою підставної особи домогтися скасування дядькового заповіту, складеного не на її користь, — сказала Женев'єва Дагрон.

— Здається, панна Віржінія навчала Рушона англійської мови, як пізніше й братів Рето, аби їм легше було грати свою роль, — кинув Ален.

Агата Каз, уставши зі стільця, чекала, коли гості з мовкнуть. Зрештою не стерпіла й замахала руками.

— Дозвольте й мені дещо розповісти. Саме про Віржінію я хочу сказати кілька слів. Одна думка мучила мене здавна. Ще мій небіжчик брат на дещо натякав. Ось я й подумала, що тепер трапилася нагода перевірити його міркування. Тому й вирішила поїхати до Персака, бо сподівалася, що вдасться зробити це під час свят, кування сторічного ювілею Гепра. Хай пан і пані Маршани вибачать, що я збрехала їм про свою приятельку. Прибула я до Персака ще в п'ятницю, зійшла з автобуса в старому місті й зупинилася в сестри Марі Перрен. Про мій приїзд ніхто в містечку не знав. А під час інциденту в церкві мені пощастило розгадати те, що так не зміг розгадати мій брат. Скориставшись штовханиною, я штрикнула Віржінію накінечником парасольки, з якою ніколи не розлучалася, в праве око. Не подумайте, що я хотіла позбавити її останнього ока, просто мала намір присліпити її. Всі знали досі, що Віржінія Гепра осліпла на ліве око ще в дитинстві. Те, що я передбачала давно, справдилося. Від болю вона інстинктивно схопилася рукою за праве око й утекла з церкви. Вона бачила на ліве око, це не Віржінія Гепра.

— Отакої! — залунали голоси.

— Сподіваюся, що під час офіційного розслідування це також урахують. Адже давно відомо, що з допомогою спеціальних пристроїв можна досягти справді великого дива. Наприклад, двоє кольорових скелець теж могли б дати бажаний ефект. Розмовляючи з слідчим, я висловила йому свої міркування, що панна Гепра також підставна особа, й порадила перевірити це. А він, здається, навмисне забув на певний час про цю справу, як кажуть, аби не розпалювати політичних пристрастей перед місцевими виборами. Отже, не лише Жером Гепра підставна особа, а й небога теж. Це відбулося ще в часи війни 1914–1918 років. Віржінія Гепра загинула з матір'ю під час корабельної катастрофи, коли німці торпедували пароплав. Якась Валентина Гаролу, ровесниця Віржінії, і її мати, що врятувалися, скористалися документами загиблих Гепра. Валентина Гаролу сама про все призналась на допиті. Як бачите, шерлокоманка теж має свої джерела інформації.

— Одне слово, тут діяли тільки пройдисвіти, — зробив висновок Мортьо, водночас радіючи, що в нього не конфіскували протез небіжчика Жерома Гепра. — Ох, нітрохи не шкодую, що приїхав до Парижа!.. Чи не так, Жанно?

— Еге ж!

— Вибачте, ще одне слово, — знову підвелася Агата Каз. — Паран не відав, що Віржінія підставна особа. Жан-Луї не сказав вам того, що Валентина побила його, коли він намагався відібрати в неї фотоапарат Я дізналася про це з тих самих джерел. У мене все.

— Ні, ще не все, — промовив Жорж Маршан. — У моєї дружини є в запасі ще одне повідомлення.

— Ти ж сам мені розповів про це, то розкажи і їм, — заперечила вона, не підводячись з місця.

— Вставай, вставай! — наполягав її чоловік.

Вона підвелася.

— Хочу тільки сказати, що справжній Жером Гепра, перш ніж виїхати із столиці 1941 року, залишив у свого паризького нотаря новий власноручний заповіт. На конверті зробив напис: «Розпечатати