Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

— Авжеж, — уточнила Агата Каз, — тоді ще обидва близнюки були живі.

— Безперечно, тітонько. І ще довго по тому. Якщо я не помиляюся, саме відтоді старий Гепра, правильніше той, кого ми так називали, зовсім перестав виходити з дому. Навіть у своєму дворі не з'являвся. Його небога казала, що він занедужав. Та ось якогось дня він з'явився знову. Одначе виходив з будинку набагато рідше, ніж доти. І коротав свій час у дворі садиби. Він дуже змінився. В місті гомоніли, що, старіючи, він здичавів. Зовні виглядав також зовсім інакше. Якщо доти був охайний, то тепер відпустив бороду, не стригся. Носив димчасті окуляри, оберігаючи зір.

Хоч мені було тоді тільки шістнадцять років, але я можу твердити, що того самого літа за його будинком з'явився невеличкий горбочок. Під ним лежав Рушон, убитий близнюками. Ми з Жаном-Луї вважаємо, що відтоді один з близнюків час від часу виступав у ролях П'єра й Поля, а другий підміняв Гепра. Тривало це доти, поки один з них не вмер. Тоді той, що лишився, став виконувати потрійну роль. Гадаю, що далі оповідатимеш ти, — звернулася вона до Жана-Луї.

Жан-Луї встав, а його дружина опустилася на стілець.

— Один клієнт мого батька, Робер Паран, ударив на сполох. Він мав підстави підозрювати, що тодішній Гепра — підставна особа. Після нашого першого візиту до буднику Рето пап Мортьо і мій батько багато чого змогли розгадати завдяки портретові, що ми тоді роздобули. Спасибі інспекторові Делорові, його натяк на минуле Рето навів нас на правильний шлях.

Запала тиша. Всі всміхалися. Інспектор Делор не відповів на цю подяку. Одначе він би не відмовився це зробити, якби сидів за оцим гостинним столом. Але й він, і Роз-Марі, і Марі-Роз, і Дардель, і Дельмар, і Паран з різних причин не сиділи там. Жан-Луї повів далі:

— Під час других нічних відвідин помешкання братів Рето, крім магнітофона, нас вразила ще одна річ — відсутність у підвалі мотоцикла. Він зник не випадково. Ця тарадайка наступної ночі випередила нас на шляху, коли ми діставалися до Кабанячого перехрестя. Чи не гудіння цього мотоцикла почула моя дружина, коли чекала на мене в дворі Рето? Того вечора Віржінія Гепра їздила мотоциклом по одну людину, що її мала привезти до Персака. Але я ще до цього дійду…

Жан-Луї замовк. А потім у манері інтерв'ю для радіо став розпитувати Жакліну:

— Невеличке уточнення для наших слухачів. Чи не могла б ти сказати, коли з'явився другий горбик за будинком Гепра?

— Цього року, десь у другій половині липня. Востаннє я бачила близнюків разом обох чотирнадцятого липня. Другий горбик виріс поряд з першим, його покрили дерном.

Вона замовкла, й Жан-Луї знову говорив:

— Дехто з вас уже знає, що на початку другої половини липня першого Рето отруєно. Ви тільки ще не знаєте, що отруту всипали йому в чашку липового відвару, який він пив щовечора. Небога, хоч і мала кого підозрювати, але не пішла до поліції. Отож, тіло Рето-першого опинилося під другим горбочком у саду, його брат відчував щось недобре. Одначе Віржінія не випускала його з своїх рук. Та, занепавши духом, він через два тижні після смерті свого брата повісився. Парадоксально, що вбивці першого Рето вивезли труп другого аж у ліс. Їм здалося, що так буде ліпше. Бо Рето-другий повісився не в своєму будинку, а в Гепра.

Тепер треба було знов кимось підмінити останнього Рето в ролі старого Гепра. Віржінія мала досить аргументів для того, щоб примусити вбивцю першого Рето виконувати цю роль.

Заохочені Параном, ми взялися за розслідування справи Гепра. Самотужки, правда, але з великою цікавістю. Однак після того, як Паран оголосив, що одружується з Віржінією, в нього з'явилося бажання припинити це розслідування. Про обшук, проведений нами в будинку Рето, таємничі особи дізналися з того, що там зникли портрет і ключ від хвіртки. Останній факт дав їм зрозуміти, що ми збираємося проникнути до цього будинку ще раз. Тоді вони стали нам погрожувати — писати анонімки, телефонувати.

Анонімні листи опущено в поштову скриньку пізно ввечері чотирнадцятого серпня. Наступний день був святковий, тому в Парижі листа вручили шістнадцятого, а в Персаку сімнадцятого серпня. Загадковий телефонний дзвінок також був з Персака. Коли покоївка Анна взяла трубку в кабінеті пані Клеман, незнайомий жіночий голос просто оголосив їй, що дзвонять з Парижа. А коли я озвався, той, хто телефонував мені, ввімкнув магнітофон. І я почув: «Алло, це ви, пане Маршане?»

Ще одна річ збентежила наших супротивників: ми оголосили, що їдемо в Піренеї, а поїхали до Парижа. Можливо, дізнавшись про нашу справжню мету, вони й прискорили розвиток подій, удавшись до погроз і полювання на нас. Так, Алене, наша зустріч у ресторані була не випадкова. Ти знав, що один персаківець, перебуваючи в Парижі, зацікавився виробництвом спільного франко-швейцарського кінофільму. Ти знайомий з кінематографістами, з Бріжіт Рагюз і Софі Мюле, але ти й не здогадувався про можливі наслідки…

— Вибач, голубе, аби в тебе було менше таємниць од мене, то ліпше було б.

— Я вже зазначав, що Робер Паран мав підстави підозрювати Гепра, тому й звернувся до нас у другій половині липня. Він здогадувався, що старий Жером Гепра — підставна особа. Якось, вечеряючи в Гепра, що, здавалося, сидів йому в печінках із своєю рентою, Паран сам підсипав отрути в його чашечку з липовим відваром. Гепра випив свій улюблений напій до дна. Та подиву пана Парана не було меж, коли наступного дня він побачив Гепра живого й бадьорого. Тоді він і пішов до мого батька й став просити його розпочати розслідування.

І в нього вистачило зухвальства після такого вчинку порушити справу про розслідування! Він розповів нам про багатьох персаківців, у тому числі й про близнюків Рето, тільки не сказав, що він і їх підозрює. Але йому не вистачало терпіння. Прагнучи прискорити розгадку таємниці, він вирішив поговорити відверто з самозванцем, шантажувати його. Вночі з першого на друге серпня Робер Паран потайки проліз до будинку Гепра. Він і не сподівався, що наштовхнеться на страшну сцену — з півгодини тому Рето-другий повісився. Паран потрапив до кімнати, де Віржінія розпростерла небіжчика, марно намагаючись воскресити його. Полишивши несподіваного гостя біля мерця, стара панна… вибачте, небога…

— Не треба вибачатися, ми все зрозуміли, — проказала Агата Каз.

— Найкраще сказати, Віржінія. Вона нишком зафотографувала Парана в позі вбивці над своєю жертвою. Хоч це не стало незаперечним доказом, але,