Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Андершафт. Як і всі молоді люди, ви дуже перебільшуєте різницю, що існує між одною молодою жінкою та іншою.

Барбара. Цілком слушно, Доллі!

Казенс. До того ж, я не хочу бути негідником.

Андершафт (з гіркою іронією). Ви прагнете особистої чесности, самоповаги, того, що ви звете «чисте сумління», і що Барбара: «спасіння душі», а я зву протекціональне ставлення до людей, що менш щасливі, ніж ви самі.

Казенс. Я не прагну цього: все, що є в моїй натурі поетичного, здригається на згадку про те, щоб бути доброчесним, є речі в мені, що на них я повинен вважати: жалість...

Андершафт. Жалість! Смітникар злиднів!

Казенс. Любов...

Андершафт. Знаю, ви любите бідних і пригнічених, ви любите пригнічені раси: негрів, індусів, поляків, ірландців. Чи любите ви японців? Чи любите ви німців? Чи любите ви англійців?

Казенс. Ні! Кожний справжній англієць ненавидить англійців. Ми найгірша нація на землі, й з морального погляду наш успіх навіває жах.

Андершафт. Ось наслідки вашої євангелії любови. Чи не так?

Казенс. Хіба я не повинен любити навіть свого тестя?

Андершафт. Кому потрібна ваша любов? Яким правом ви берете на себе сміливість пропонувати мені її? Я вимагаю від вас належної пошани й уваги, інакше я вас уб’ю... Але ваша любов! До біса ваше зухвальство!

Казенс (посміхаючись). Може я, Маке, не вмію приховувати своїх почуттів?

Андершафт. Ви беретеся на хитрощі, Евріпіде. Ви слабшаєте. Зброя випорскує з вашої руки. Ну що ж, спробуйте вашу останню зброю. Жалість і любов зрадили вам, у вас лишилося ще прощення.

Казенс. Ні, прощення — це твердиня жебрака. У цьому я з вами згодний. Ми повинні платити свої борги.

Андершафт. Добре сказали. Справді, ви мені підійдете. Згадайте слова Платона.

Казенс (здригнувшись). Платона? Ви насмілюєтеся цитувати мені Платона!

Андершафт. Платон каже, друже мій, що суспільство не можна буде врятувати, аж поки або професори грецької мови не почнуть робити порох, або фабриканти пороху не стануть професорами грецької мови.

Казенс. О спокуснику, хитрий спокуснику!

Андершафт. Ну що ж! Вибирайте, вибирайте!

Казенс. Але може, Барбара не вийде за мене заміж, якщо я зроблю неправильний вибір?

Барбара. Можливо.

Казенс (дуже збентежений). Ви чуєте?

Барбара. Тату, невже ви нікого не любите?

Андершафт. Я люблю мого найкращого друга.

Леді Брітомарт. А хто це, дозвольте спитати?

Андершафт. Мій найсміливіший ворог. Це той, хто примушує мене завжди бути на висоті.

Казенс. Справді, цей суб’єкт, так мовити, поет. Мабуть, він таки велика людина.

Андершафт. Може, ви покинете розмовляти й прийдете до якогось певного рішення?

Казенс. Але ви примушуєте мене йти проти моєї волі. Я ненавиджу війну.

Андершафт. Ненависть — це помста боягуза за те, що йому навіяли страх. Чи насмілитеся ви оголосити війну війні? Ось засоби для цього; мій друг містер Ломакс сидить на них.

Ломакс (схоплюючись з місця). От тобі й на! Невже ви хочете сказати, що ця річ наладована? Моя люба, встаньте швидше.

Сара (спокійно і далі сидить на набої). Якщо я маю злетіти в повітря, то що ґрунтовніше це буде зроблено, то краще. Не хвилюйтеся, Чоллі!

Ломакс (до Андершафта, енергійно протестуючи). Адже це ваша дочка.

Андершафт. Бачу. (До Казенса). Ну, друже мій, чи можемо ми чекати на вас о шостій годині ранку?

Казенс (рішуче). Ні в якому разі! Швидше все це підприємство злетить у повітря, аніж я встану о п’ятій годині ранку. Години моєї роботи — нормальні, здорові години: від одинадцятої до п’ятої.

Андершафт. Приходьте, коли хочете. До кінця тижня ви будете приходити о шостій і лишатися доти, доки я не вважатиму за потрібне для вашого здоров’я виганяти вас звідси. (Кличе). Білтоне! (Повертається до леді Брітомарт, що підводиться зі свого місця). Люба моя, залишимо цих двох молодих людей на самоті на хвилинку. (Білтон виходить із майстерні). Я хочу показати вам піроксиліновий відділ.

Білтон (заступаючи дорогу). Але не беріть нічого палахкого, сер.

Леді Брітомарт. Що ви хочете сказати? Ви натякаєте на мене?

Білтон (байдуже). Ні, добродійко. Але у містера Андершафта в кишені сірники того джентльмена.

Леді Брітомарт (гостро). О, пробачте! (Йде до майстерні).

Андершафт. А й справді, Білтоне, а й справді; ось вони! (Віддає Білтонові коробку сірників). Ходімо, Стівене! Ходімо, Чарлзе, візьміть з собою Сару! (Входить до майстерні. Білтон відкриває коробку й спокійно викидає сірники в пожежний чан).

Ломакс. От тобі й на! (Білтон спокійно передає йому порожню коробку). До біса нерозумно! Цілковите невігластво! (Виходить).

Сара. Чи можу я так увійти, Білтоне?

Білтон. Вам доведеться вдягнути повстяні черевики, міс, і це все. Вони там. (Вона заходить у майстерню).

Стівен (дуже серйозно до Казенса). Доллі, друже, подумайте. Подумайте, коли наважитеся. Чи вважаєте ви себе за досить практичну людину? Це колосальне підприємство, величезна відповідальність. Уся ця робота буде вам цілком незрозуміла.

Казенс. О, я думаю, це буде значно легше, ніж грецька мова.

Стівен. У кожному разі, раніш ніж я вас залишу, я хотів сказати вам таке: нехай усе те, що я казав про справедливість і несправедливість, не примусить вас поставитися з упередженням до цієї блискучої можливости влаштуватися. Я прийшов до того висновку, що це підприємство бездоганне й робить честь нашій країні. (Схвильовано). Я пишаюся своїм батьком. Я... (не маючи сил говорити, далі стискає руку Казенсові й поквапливо йде до майстерні разом з Білтоном. Барбара й Казенс, лишившися на самоті, мовчки дивляться одне на одного).

Казенс. Барбаро, я прийму цю пропозицію.

Барбара. Я так і думала!

Казенс. Ви розумієте чи ні, що я повинен був розв’язати це питання, не питаючи вашої поради? Коли б я поклав тягар цього вирішення на вас, ви рано чи пізно відчули б до мене презирство.

Барбара. Так. Я так само не хотіла, щоб ви продали свою душу заради мене, як і заради цієї спадщини.

Казенс. Мене бентежить не те, що я продав свою душу. Я надто часто продавав її, щоб це могло мене бентежити. Я продав її за звання професора. Я продав її за річний прибуток. Я продав її, щоб уникнути в’язниці, відмовившися платити податок на шибениці, несправедливі війни й багато дечого, що я ненавиджу. Що є людське існування, коли не щоденний, щогодинний торг своєю душею заради дрібниць? Тепер я продаю її не за гроші, становище чи комфорт, а за щось реальне — за могутність.

Барбара. Ви знаєте, що не будете володіти жодною могутністю, і що батько також нею не володів?

Казенс. Я