Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

сіннику, рубати дрова, харчуватися хлібом з патокою і час від часу, ставши навколішки, дякувати за це небові. Це невелика заслуга — навертати на путь спасенний людей, що вмирають з голоду, тримаючи в одній руці Біблію, а в другій шматок хліба. Я взявся б за таких умов навернути Вест-Гем до ісламу. Спробуй краще свої сили з моїми людьми. їхні душі голодні, бо тіло їхнє сите.

Барбара. І дати мешканцям Іст-Енда вмирати з голоду?

Андершафт (його бадьорий тон міняється на інший, повний гірких спогадів). Я сам з Іст-Енду. Я теж проповідував мораль і вмирав з голоду, поки одного чудового дня заприсягся, що стану, хоч там що, ситим і вільним, і що ніщо мене не зупинить, окрім кулі, — ані розум, ані мораль, ані навіть життя інших людей. Я сказав: «швидше ти вмреш з голоду, аніж я» — і з цими словами став вільним і великим. Я був небезпечною людиною, поки не здобув того, чого прагнув. Тепер я корисна, добра, гуманна людина. Така історія більшости мільйонерів, що вийшли з низів; мені здається, коли така буде історія кожного англійця, то Англія буде країною, де варто жити.

Леді Брітомарт. Перестаньте виголошувати промови, Андрю! Тут не місце для цього.

Андершафт (уражений). Люба моя, я не маю іншого способу висловлювати свої думки.

Леді Брітомарт. Ваші думки — нісенітниця. Ви мали успіх у житті, тому що були егоїстичний і безпринципний.

Андершафт. Анітрохи. Я мав найтяжчі сумніви щодо злиднів і голоду. Ваші моралісти не відчувають жодних сумнівів щодо цього. Зі злиднів і голоду вони роблять якісь доброчесності. Я волів би бути злодієм, аніж жебраком. Я волів би бути вбивцею, аніж рабом. Я не хотів би бути ані тим, ані тим, але коли ви накидаєте мені вибір, тоді, присягаюся небом, я оберу сміливіший і моральніший шлях. Я ненавиджу бідність і рабство більш, аніж будь-які інші злочини. І дозвольте сказати вам іще таке: бідність і рабство протягом століть витримували натиск ваших проповідей і передових статей; вони не встоять перед моїми гарматами. Не проповідуйте їм, не змагайтеся з ними. Убивайте їх.

Барбара. Убивство! І це ваш засіб проти всього?

Андершафт. Це остання спроба переконати, єдина досить сильна, підойм, щоб звалити весь соціальний лад, єдиний засіб сказати: «Ти повинен»! Випустіть на вулицю шістсот сімдесят дурнів, що збунтувалися, і троє полісменів розженуть їх. Але зберіть їх разом у відомій будівлі Вестмінстера, дайте їм можливість перейти деякі церемонії й присвоїти собі визначену назву, поки у них не з’явиться нарешті трохи мужности, що потрібна на те, щоб убивати. І ваші шістсот сімдесят дурнів перетворяться на уряд. Ваша благочестива чернь заповнює виборчі списки й уязляє, що керує своїми господарями, але виборчий список, що на ділі керує країною, це папір, у який загорнута куля.

Казенс. Ось чому, як, мабуть, і більшість розумних людей, я ніколи не беру участи у виборах.

Андершафт. Вибори! Дурниці! Коли ви обираєте, ви тільки міняєте імена членів кабінету. Коли ви стріляєте, ви скидаєте уряд, утворюєте нові епохи, знищуєте старий лад і творите новий. Чи правильно це з історичного погляду, добродію вчений, чи ні?

Казенс. Історично це правильно. Я з обуренням мушу визнати, що це правильно. Я відкидаю ваші чуття! Я не навиджу вашу натуру! Я зневажаю вас у всьому! А проте це правда! Але це не повинно бути правдою!

Андершафт. Повинно, повинно, повинно, повинно, повинно! Чи збираєтеся ви провести все життя, повторюючи слово «повинно», як усі інші ваші моралісти? Замість казати «повинно бути» скажіть: «Так буде». Будемо разом робити набої. Те, що може висадити в повітря людину, може висадити в повітря суспільство. Історія світу — це історія тих, хто мав досить мужности, щоб прийняти цю істину. Чи маєш ти мужність прийняти її, Барбаро?

Леді Брітомарт. Барбаро, я рішуче забороняю тобі слухати жахливі, неморальні промови твого батька. А ви, Адольфе, повинні мати досить розуму на те, щоб не запевняти, що неморальні речі — істинні. Що важить те, що вони істинні, коли вони неморальні?

Андершафт. Що важить те, чи неморальні вони, коли вони істинні?

Леді Брітомарт (підводячись). Діти, негайно ходімо додому! Андрю, я дуже шкодую, що дозволила вам відвідати нас. Ви менш моральні, ніж будь-коли. Ідемо негайно!

Барбара (хитаючи головою). Недоцільно тікати від неморальних людей, мамо!

Леді Брітомарт. Це надзвичайно доцільно. Це виявляє, що ви їх не ухвалюєте.

Барбара. Це їх не рятує.

Леді Брітомарт. Я бачу, що ти збираєшся не послухати мене. Саро, чи йдеш ти додому?

Сара. Я визнаю, що з татового боку дуже неморально робити гармати, але я не вважаю, що повинна через це порвати з ним стосунки.

Ломакс (виливаючи масло на схвильовані води). Річ у тому, знаєте, що в цьому понятті неморальність є певна частка нісенітниці. Воно себе не виправдує. Треба зважати на факти. Не думайте, що я хочу сказати хоч слово, захищаючи щось недобре. Але бачите, різні люди роблять різні вчинки, й ми, чи ви знаєте це, повинні якось знайти їм місце в житті. Я хочу сказати, що не можна з усіма рвати стосунки, а цим має кінчитися. (їхня надпоривна увага до його промови примушує його нервуватися). Може, я не цілком ясно висловлююся?

Леді Брітомарт. Ви — сама ясність, Чарлзе! Тому, що Андрю добувся успіху в житті й може дати багато грошей Сарі, ви будете підлещуватися до нього й підтримувати його в його поганих вчинках.

Ломакс (спокійно). Ну що ж! Де є падло, там збираються й орли, чи не так? (До Андершафта). Га? Що?

Андершафт. Ось власне! Між іншим, чи можу я звати вас «Чарлз»?

Ломакс. Чудово! «Чоллі» — моє звичайне прізвисько.

Андершафт (до леді Брітомарт). Бідді...

Леді Брітомарт (гостро). Не смійте звати мене Бідді! Чарлзе Ломакс, ви — дурень! Адольфе Казенс, ви — єзуїт! Стівене, ти — педант! Барбаро, ти — божевільна! Андрю — ви звичайий крамар! Тепер ви всі знаєте мою думку, і сумління моє, в кожному разі, чисте.

Кидається в крісло так поривчасто, що ледве не ламає його.

Андершафт. Люба моя, ви — втілення моралі. (Вона пирхає). Ваше сумління буде чисте і ваш обов’язок виконаний, коли ви всім дасте образливі прізвиська. Послухайте, Евріпіде, вже пізно і ми всі хочемо йти додому. Прийдіть до якогось висновку.

Казенс. Та зрозумійте ж, ви, старий дияволе...

Леді Брітомарт. Адольфе!

Андершафт. Дайте йому спокій, Бідді. Продовжуйте, Евріпіде!

Казенс. Ви поставили переді мною жахливу