Читати книгу - "Останній дон"

А коли азартні ігри будуть легалізовані, ці суми можна без великого клопоту подвоїти чи потроїти з допомогою окремих лотерей і комбінованих парі, натомість при іграх на першість з американського футболу ставки можуть зрости вдесятеро і чистий прибуток за один день може сягнути мільярда доларів. Загальна сума прибутків може зрости до ста мільярдів доларів, і принадність цього задуму в тому, що не треба нічого виробляти, всі витрати пов'язані лише з маркетингом керування. «Родина» Клерікуціо забагатіє, річні прибутки становитимуть п'ять мільярдів доларів.

А «родина» Клерікуціо має і досвід, і політичні зв'язки й просто силу, щоб контролювати більшу частину ринку азартних ігор. Джорджіо дістав таблиці, що показували, які складні системи виграшів можна розбудувати навколо великих спортивних подій. Азартні ігри стануть величезним магнітом, що витягуватиме гроші з неозорої золотої копальні — американського народу.

Тож азартні ігри пов'язані з невеликим ризиком і мають великий потенціал зростання, й задля їхньої легалізації не треба ні шкодувати коштів, ні боятися щонайбільшого ризику.

Крім того, «родину» збагачували прибутки від наркотиків, проте на дуже високому рівні, бо справа була надто ризикована. «Родина» лише контролювала європейські оборудки, забезпечувала політичне прикриття й судовий захист, відмивала гроші. Її становище в торгівлі наркотиками було юридично бездоганне й напрочуд прибуткове. «Родина» вливала брудні гроші в низку європейських банків і кілька банків у Сполучених Штатах, обминаючи право і закон.

Але, обережно наголосив Піппі, попри всю цю діяльність трапляються миті, коли треба ризикувати, коли треба показувати залізний кулак. До цього «родина» вдається вкрай рідко, зате з немилосердною люттю. Саме в такі хвилини ти повинен заробляти на своє дозвільне життя, діставати справді зароблений шматок хліба.

Невдовзі після двадцять першого дня народження Кросса нарешті випробували.

Одним з найгідніших політичних надбань «родини» Клерікуціо був Уолтер Вейввен, губернатор Невади. Він щойно розміняв свій шостий десяток, був худий і довготелесий, носив ковбойського капелюха, але вбирався в навдивовижу добре пошиті костюми. Він був гарний собою і, дарма що одружений, мав добрий апетит до жіночої статі. Крім того, полюбляв смачні наїдки й хороше питво, любив спортивні парі й завзято грав у казино. Він, звичайно, аж ніяк не хотів настроїти проти себе громадську думку, тож не виставляв напоказ цих своїх нахилів і не зважувався заводити романи з дівчатами, а покладався на Альфреда Ґроневельта і готель «Ксанаду», аби задовольняти свої жадання й зберігати політичний та особистий образ богобоязливого чоловіка, що несхитно вірить у старожитні сімейні вартості.

Ґроневельт рано розпізнав незвичайні здібності Вейввена й забезпечив фінансову підтримку, що допомогла тому видертись щаблями політичної драбини. Коли Вейввен став губернатором Невади й хотів у суботу-неділю відпочити, Ґроневельт давав йому одну зі своїх розкішних вілл. Ті вілли були виплодом Ґроневельтового натхнення...

Ґроневельт приїхав до Лас-Вегаса давно, коли в місто з'їжджалися для азартних ігор здебільшого тільки західні ковбої, і вивчав ігри та гравців, немов пильний учений, що досліджує важливу для еволюції комаху. Одна з великих загадок, на яку ніколи не буде відповіді, полягала в тому, чому багатії й далі марнують час на азартні ігри, аби виграти гроші, в яких їм немає потреби. Ґроневельтові спало на гадку, що вони чинять так, щоб приховати інші нечестя, або ж прагнуть привернути до себе саму долю, але передусім намагаються вирізнитись, показати свою вищість над ближніми. Отож, міркував Ґроневельт, коли вони грають, їх слід трактувати як богів. І тоді вони гратимуть, мов боги або французькі королі у Версалі.

Ґроневельт витратив сто мільйонів доларів на побудову семи розкішних вілл і гарненького, мов скринька з коштовностями, казино на землях готелю «Ксанаду» (зі своєю звичайною завбачливістю він купив набагато більше землі, ніж потребував готель). Ті вілли були невеличкими палацами, в кожній могло спати шість пар у шести окремих апартаментах, кращих, ніж звичайні готельні номери-люкс. Обстава була найпишніша: домоткані килими, мармурові підлоги, золоті ванни, пишні гобелени на стінах; їдальні і кухні обслуговували офіціанти й кухарі готелю. Найновіша аудіовізуальна апаратура обертала житлові кімнати на театри. У барах тих вілл були найдобірніші вина та горілки і лежали коробки контрабандних кубинських сиґар. Кожна вілла мала свій відкритий плавальний басейн і ванну-жакузі всередині. Все те давалося гравцеві безкоштовно.

На тій огородженій території, де стояли вілли, містилось і невеличке овальне казино «Перлина», де великі гравці могли грати, не боячись чужих очей, і де мінімальна ставка в бакара становила тисячу доларів. Фішки в цьому казино були зовсім інші: найменшу суму сто доларів позначала чорна, п'ятсот доларів — біла з тоненькою золотою смужкою, тисячу доларів — смугаста золотаво-синя. Десять тисяч доларів позначала особлива фішка зі справжнім діамантом, інкрустованим на золотій поверхні. Проте, немов роблячи поступку дамам, біля рулетки стодоларові фішки поміняли на п'ятидоларові.

Аж дивно, що незмірно багаті люди клювали на ту наживку. Ґроневельт підрахував, що всі ті екстравагантні витребеньки, тобто безкоштовні житло, харчі, напої, обходяться готелеві в п'ятдесят тисяч доларів щотижня. Проте ці суми списували з податкових звітів. Крім того, геть усі ціни на папері були страшенно роздуті. Цифри (Ґроневельт мав окремі рахунки) показували, що кожна вілла пересічно дає прибуток один мільйон доларів на тиждень. Навіть вигадливі ресторани, що обслуговували вілли та інших поважних гостей, теж давали прибуток завдяки списуванню витрат із податкових звітів. У кошторисах плата за обід на чотирьох сягала тисячі, а то й більше доларів, та оскільки гості були запрошені безплатно, ці гроші списували як виробничі витрати, зменшуючи оподатковувані суми. Оскільки обід обходився готелеві не більше ніж у сотню доларів облікованої праці, прибуток з'являвся навіть тут.

Тож для Ґроневельта семеро вілл були неначе сім корон, якими він прикрашав голови тільки тих гравців, хто ризикував і міг спустити понад мільйон доларів за своє дво- триденне перебування. Причому було цілковито байдуже, програють вони чи виграють. Важило тільки те, щоб вони грали. До того ж вони мали притьмом оплачувати свої маркери, інакше їх переводили до самого готелю, до хоч і шикарного номера, та все ж набагато скромнішого за апартаменти вілл.

Звичайно, це ще не все. Вілли були місцем, куди впливові громадські діячі могли привезти своїх коханок чи хлопчиків-полюбовників, місцем, де вони могли грати в азартні ігри анонімно. І, дивна річ, траплялися промислові магнати, люди варті сотень мільйонів доларів, не позбавлені жінок і коханок, проте страхітливо самотні. Вони нудились, як не було жіночого безтурботного товариства, чарівних, милих, дотепних