Читати книгу - "Серце гріє"

— А чому відразу я? — пробурчав Грей.

— Тому, що ти в нас найчарівніший і найсимпатичніший. Це не я придумала — ти сам так сказав, — куснула Тара.

— Дами передпенсійного віку не на мій смак, — із гідністю відповів Грей. — Але заради вас я, звичайно, готовий піти на таку жертву.

Тара встала з-за столу.

— Ти відволікаєш, я позичаю бланк. Розподіл праці.

— Якщо не повернуся, вважайте мене героєм, — зітхнув Грей. — Чому погані передчуття ніколи мене не обманюють? Обманюють тільки гарні — я був упевнений, що спокійно просплю цілий день…

Операція пройшла так, що комар носа не підточив би. Увечері Дарт отримав із рук сото Олії підписаний Гаєм бланк, який три години тому Тара непомітно запхала в пачку заяв. Щоправда, Олія кілька секунд вдивлялася в заяву, ніби намагаючись пригадати, коли ж Дарт розмовляв із Гаєм про відпустку для своєї команди. Майстер пережив кілька неприємних хвилин. Його врятувала Майя, що вдерлася до приймальні та відволікла сото якимось запитанням, і Дарт отримав на руки копію жаданого бланку.

Рано-вранці, щойно дзиґарі пробили шосту, команда зібралася в залі телепортації. Нел стовбичив там уже другу годину — на той випадок, якщо «ранок» у Шеїчі почнеться набагато раніше, ніж у інших мешканців Ормрона.

Діти не провели біля стін зали й півгодини, коли в коридорі почулися кроки. Тільки дивом п’ятеро учнів не зіштовхнулися з сото — останньої миті сховалися в коморі, недалеко від зали.

— Ну що, готові? — пошепки поцікавилася в інших Майя. — Я благаю, ви підтакуєте.

Сото Леонтія завершила заклинання й махнула рукою послушницям. Можна було відпочити — до восьмої ранку в розкладі було порожньо.

«Цікаво, куди це він зібрався?» — подумала вона про Шеїчі. Щиро кажучи, цей сото ніколи їй не подобався. Леонтія пам’ятала Шеїчі ще хлопчиськом. Тоді він був скромним, тихим учнем, постійно зануреним у вивчення запилюжених книг. Що могло перетворити такого хлопчика на цю істоту, що вселяє жах, яку й людиною назвати не можна? Напевно, невдалий експеримент або помилка в заклинанні. Одна знайома Леонтії, сото Білена, ще замолоду вирішила поліпшити власну зовнішність за допомогою магії. Склала заклинання, щось там наплутала — в результаті все обличчя нещасної Вілени вкрилося темною, кучерявенькою вовною. Якби не допомога грандмайстра Феаліса, довелося б дівчині, як чоловікові, голитися до кінця днів своїх.

— Сото Леонтіє! — до зали вбігла срібнокоса Майя Політріс. На обличчі дівчинки був написаний такий розпач, начебто вона щойно загубила гаманець грандмайстра, довірений їй на якийсь час.

— Сото Леонтіє, а майстер Шеїчі вже…

Леонтія кивнула.

— О боги! Ми спізнилися! — скрикнула Майя. У кімнату влетіла захекана смаглявка, рудий хлопчик із печаткою демона й високий, стрункий парубійко з пов’язкою на оці. Здається, це він щось таке вчинив на іспиті — вся школа гула.

Зрештою, в залі з’явився Дарт Велоні. Цього вже красеня всі дівчиська знали. Помічниці Леонтії відразу підійшли ближче та завмерли в картинних позах. Рона заходилася накручувати на палець каштановий локон, зображаючи граничний ступінь замисленості, а Меліса щосили втягла живіт і виставила вперед об’ємні груди, намагаючись якомога непомітніше відтягнути виріз нижче. Але, схоже, Дарта послушниці мало цікавили.

— Спізнилися?

Майя кивнула. Майстер вилаявся. І тут охоронниця залу телепортації злякалася по-справжньому — щоб молодий майстер, втілення чемності й вихованості, лаявся вголос?

— Він нас уб’є, — констатувала смаглявка. — Повернеться й перш за все перетворить на кроликів. Пухнастеньких таких, — з губів у дівчини зірвався істеричний смішок.

— Та що ж такого трапилося, розкажіть до пуття! — вигукнула Леонтія.

— Ми повинні були вчора ввечері принести йому настоянку, — схлипнула Майя. — Було вже пізно, і я ніяк не могла викопати корінь цикоріуса для відвару. Все через мене. А Тара ж пропонувала піти по ліхтарик! Але я подумала, що і вранці встигну. Наче нині вранці світліше! Настоянку я зробила, але сото вже пішов. Спізнилися!

— Велике лихо! — спробувала заспокоїти невтішну дівчину Леонтія. — Не пропаде він без настоянки.

— Він думає, що вона в нього в кишені, — Майя буквально захлинулася слізьми, тому продовжувати довелося Тарі:

— Це зілля використається в ритуалі викликання духів. Майстер Шеїчі вирушив до прадавніх капищ — це дуже далеко. Йому кілька днів доведеться їхати верхи, а він не зносить кінних прогулянок. Приїде на капище, розпочне ритуал, а настоянки нема!

Тара нажахано замовкла. Тепер соло затяг Нел:

— Ох, що буде! Він точно нас усіх перетворить на кролів! Невже нічого не можна зробити?

— Усе пропало, — зітхнув Грей.

— Ну заждіть, так уже не засмучуйтеся, — намагаючись їх підбадьорити, промовила Леонтія. — Може, я чим допоможу?

— А ви можете? — на гарненькому личку Майї засяяла надія. — Ви можете відправити нас до сото? Ми б обов’язково його наздогнали! Він, звичайно, все однаково розсердиться, але не так сильно… Майстрине Леонтіє, ви наша рятівниця! Величезне, величезне вам спасибі.

Насправді охоронниця й не думала про те, щоб допомагати дітям у такий спосіб, але тепер, дивлячись у сяючі фіалкові очі цієї чарівної дівчинки, просто не могла дати справі зворотній хід.

— Ну гаразд, ставайте. Дівчатка, нема чого видивлятися на хлопців, давайте працюйте!

Печатка на підлозі засяяла рівним світлом, ніби запрошуючи.

— Круто ми її! — радів Нел.

— Обманювати, загалом, негарно. Але все одно — як на мене, то в мені загинула велика акторка, — не без хвастощів заявила Майя, спускаючись із помосту.

— Що значить «загинула»? Та я ледь сама сльозу не пустила, дивлячись на тебе.

— Нам пощастило, що Леонтія не замислилася над питанням на кштал «А чому це вони так тепло вбрані, ще й із рюкзаками за спиною? Скільки ж літрів настоянки вони тягнуть своєму майстрові?» — посміхнувся Грей.

— Нам потрібно наздогнати Шеїчі, — припинив загальні веселощі Дарт.

— А де ми взагалі? — Нел поставив доволі своєчасне питання.

— Зважаючи на он ту статуетку з вісьмома руками, ми десь у Гуйшуанській імперії. Це на захід від пустелі, недалеко від океану. Наприкінці осені тут досить тепло, тож дублянки можна полишити просто тут. Вони не придадуться, — закінчила лекцію Майя.

За хвилину вони вийшли з храму телепортації.

— Він не міг відійти далеко. Ми відстали максимум на п’ять хвилин, — Дарт вдивлявся в юрбу.

Схоже, в столиці імперії Ланші цього дня було якесь свято. Лунали веселі пісні, били барабани, у юрбі танцювали дівчата у квітчастому вбранні. Кілька десятків мокрих від поту чоловіків тягли площею величезні фігури тварин, прикрашених яскравими напиналами та гірляндами з квітів.

— У