Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

Максим

Зранку я вирішив приготувати сніданок, а так як я кухар не дуже, то окрім яєчні з беконом більше нічого не встиг. Закінчивши з приготуванням до кухні заходить Мирося.

— Доброго ранку! – промовляє вона, і наливає собі в склянку води.

— Доброго ранку кохана! Зараз будемо снідати, – вимовляю з веселими нотками в голосі, і подаю Мирославі її тарілку з яєчнею.

— Давай з тобою домовимося, що ти більше не називаєш мене коханою! Мені це не подобається! – голосно говорить вона, а її міміка і вена на виску говорять геть інше.

Їй подобається коли я її так називаю. Просто вона, як я раніше говорив боїться в мене закохатися, а точніше в неї вже є певні почуття до мене просто вона боїться їх визнати. Цікаво, що в неї за стосунки в минулому були, щоб дівчина боялася знову закохатися. Вочевидь вона закохалася не в того в кого треба і він добряче так погрався з її серцем. Чомусь мені здається, що все це було ще до В'ячеслава. Колись можливо вона мені розповість, а поки не буду її мучити.

Сівши за стіл Мирося побажала мені смачного, а я у відповідь їй. Весь час вона пиляла поглядом тарілку. Зовсім не піднімаючи погляду на мене. Невже після того, як вона побачила мене майже голим в душі, а ще вчорашній поцілунок. Настільки знітили її, що вона зараз боїться мені дивитися в очі. Бо іншої причини такої її поведінки, я просто не бачу.

Сьогодні після обіду ми мали заїхати до сестри, і як планувалося раніше, в неї поговорити та трохи розважитися. А вже завтра буде знайомство з батьком. Цікаво, як відреагує на мою дружину він. Хотілося, щоб все пройшло максимально чудово. Та знаючи батька від його косих поглядів атмосфера буде не з найкращих. Була б моя воля я б взагалі їх не знайомив, але ж батько не відчепиться від мене поки не побачить Мирославу. 

Після сніданку, я поїхав з Мирославою до офісу, звісно ж вона забажала піти першою, щоб всі не думали, що ми приїхали разом. Чесно не розумію такої її поведінки, якщо в офісі і так рано, чи пізно всі дізнаються про наші стосунки. Навіщо так ускладнювати собі життя. В принципі я вже неодноразово їй говорив про це, та Мирося у нас вперта, і слухатися не хоче. Напевно боїться, косих поглядів колег, які дізнаються про те що вона моя дружина, або ще краще будуть перешіптуватися в неї за спиною. Безсумнівно коли тебе обговорюють за спиною річ не приємна, але не настільки щоб приховувати свої сімейні відносини. Або я просто не розумію її як жінку.

Я вважаю, що людина з вищим рівнем інтелектуального розвитку не витрачатиме час на обговорення тебе, оскільки це не є для неї важливим. Проте, якщо хтось заздрить тобі і починає обговорювати, то можливо, це свідчить про те, що твоє життя цікавіше і ти стоїш на сходинку вище за цю людину. Я завжди відносився байдуже до того, що про мене говорять інші, оскільки я завжди був впевнений  в собі і своїх цілях. Тому, чиясь думка, або слова ніколи не стануть мені запорукою до успіху. Почувши стук у двері я на мить відволікся від своїх думок.

— Максиме Костянтиновичу, до вас там Ірма Грушевська з документами, – вимовляє чітко Мирослава, а я дивлюся на неї.

— Клич! – голосно говорю, і продовжую далі дивитися на документи, які нещодавно переглядав.

Ірма заходить доволі граційно. Напевно хоче щоб я звернув на неї свою увагу. 

— Максиме Костянтиновичу, я принесла вам документи на підпис. Це з приводу інвесторів, з якими у вас зустріч післязавтра, – розпливається в посмішці вона. Чомусь її посмішка мені здається не щирою, а награною. Таке відчуття, що вона мене клеїти надумала.

— Дякую Ірмо! Можете йти! – промовляю зі сталю в голосі, і кладу документи на стіл.

— Максиме Костянтиновичу, вибачте, за не скромне запитання. А ви одружений? – запитує вона, оглядаючи мою руку на якій виблискує обручка.

В такий момент хочеться сказати: Ні не одружений, а обручку так заради жарту ношу, щоб жінки не залицялися.

— Нещодавно одружився на чарівній та красивій дівчині, – промовляю я, та посміхаюся.

— Вітаю вас! – вимовляє Ірма, натягуючи на себе свою накладну усмішку.

— Дякую, а тепер приступай до роботи! – вимовляю, і занурююсь  в документи.

Ірма гучно закриває двері. Впевнений чомусь вона зараз зла, адже втратила такого чоловіка, як я. Хоча знаючи її, не спроста вона одна, в неї безсумнівно є, що таке, що відлякує чоловіків і тому вони з нею довго не уживаються. Мене більш за все чіпляє душа людини, а неї зовнішня краса. І моє серце чомусь вирішило, що душа Миросі, це саме те, що мені потрібно. Періодами холодна, трохи егоїстична, але в душі вона все така ж вразлива та ніжна квіточка, але ця квіточка після образи випустила шипи, і тепер досить важко їх прибрати, але в мене вже майже вдалося! І я не відступлю від своєї мети!

Мирослава

Ірма виходить з кабінету Максима досить засмученою, і зразу її погляд падає на мене. Вона не вагаючись підходить до мого столу, і вклоняється до мого вуха.

— Ти часом не знаєш на кому одружений наш шеф, – шепоче мені на вухо.

— Ні, а навіщо тобі ця інформація? – зі здивуванням у голосі шепочу я.

— Просто хочу подивитися цій видрі в обличчя, – промовляє вона, і дивиться на мене.