Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Так пролетіли ще кілька років. Елліас продовжував виводити тіньовий бізнес на легальний рівень, а Тесс вже встигла закінчити медичну академію. 
Через те, що інтернатура в центральному госпіталі була понаднормова і оплачувалась, Тесс більше не потребувала підробітку у ресторані. Її та Амалію, а також п'ятьох найкращих студентів з інших медичних вузів прийняли на експериментальну програму. Це не була стандартна інтернатура де купа практикантів петляла за закріпленим лікарем і відповідала на питання чи вела боротьбу за можливість щось зробити. Експеримент полягав в тому, що молоді спеціалісти приступали до обовязків на відділенні швидкої допомоги в екстремальних умовах і повинні були самостійно приймати рішення, хоча й під наглядом кваліфікованого персоналу, який в разі виявлення помилок міг врятувати пацієнта.
Що ж до серця та почуттів Тесс, то вони були поховані того дня, коли Елліас пішов з її життя, зачинивши за собою двері. У її дівочому світі не залишилося довіри до чоловіків у справах амурних, вона стала цинічною та холодною як снігова королева по закінченню медичної академії, присвятивши себе медицині. А після кількох місяців роботи у відділенні прийомної швидкої допомоги, їй взагалі не було діла до дівочих мрій про принца на білому коні.
На черговій зміні, що починалася за двадцять хвилин на восьму, Тесс і Амалія сиділи в підсобці і закушували цукерки майже сто грамами коньяку, який їм залишила старша медсестра для психічного здоровя. Потай від усіх інших, хто не припав до душі суворій жінці, яка мала право гримати навіть на лікарів, вони щовечора перед зміною починали невеличкий ритуал. Щоб бути сильнішими і витривалішими дівчата повинні були зїдати по три шоколадні цукерки і випивати після кожної зі стаканчика для пігулок коньяк.
– Не знаю як ти, – видихнула Амалія, – а я збираюся вийти заміж до кінця цього року! Набридло мені все, хочу розслабитись і насолоджуватись сімейним життям.
– Нічого собі заявочки! – здивувалася Тесс і поспішно сховала порожню пляшку в сумку, почувши кроки за дверима. – А наречений знає про твої наміри?
– Ні! – Усміхнулася Амалія, зав'язуючи волосся в тугий хвіст на потилиці. – Ще чого, нехай дізнається в день весілля.
– Співчуваю твоїй жертві.
– Ну таке ото, – Амалія закотила очі і її посмішка стала ширшою. – Ти ж не знаєш кому співчуваєш.
– Ось ви де! – Вигукнула дівчина з великими зеленими очима, яка працювала асистентом у професора Еддісона, що був головним у відділенні. – Там одного п'яного багатія привезли з різаною раною, – вона трохи віддихалася і прийняла шоколадну трюфель з рук Амалії. – Вибір невеликий, одна з вас!
– А де інші недолікарі? – здивувалась Тесс, поглянувши на годинник, і зрозумівши, що їхня зміна почнеться за десять хвилин, повела бровою. – Ми ще не повинні виходити до приймальні.
– А усі зайняті! Тож, прошу пані! – Дівчина показала рукою на вихід.
– Як діло доходить до пяниць, так усі зайняті. – зітхнула Амалія. – Тесс, мені потрібно підфарбуватись.
– Добре, я піду. – посміхнулась вона до подруги, яка не могла вийти до людей не підправивши свій макіяж. – То ж, починаємо з віпів. – Тесс накинула халат і пішла слідом за зеленоокою німфеткою в синій спецформі.
– Люблю тебеее! – Вигукнула Амалія, розслабляючи плечі.
У приймальні хірургічного відділення швидкої допомоги було біля двох десятків пацієнтів, і як раніше зауважила асистентка, весь персонал був зайнятий наданням допомоги. Тесс увійшла до кабінету, що був закритою маніпуляційною, в якій проводили повторні огляди ран і іноді використовували як швидку операційну. 
На кушетці біля стіни лежав молодик із пшеничними кучерями, що клубилися на його плечах. Його миловидне обличчя було перекручене гримасою болю, а руки стиснуті на лівому боці. Білий рушник, який він притискав до рани був закривавлений. Молодик стогнав і голосно вилаявся, коли побачив молодих дівчат, що щойно увійшли. Він подивився на свого приятеля, який стояв неподалік і нервово курив цигарку.
– Що за херня, Ніккі? Де бля лікар? Ти заплатив кому треба чи мені все самому робити? – Його голос був сповнений гнівом, а очі палали ненавистю до всього живого.
– От, – видихнула зеленоока асистентка і з благанням в очах подивилася на Тесс. – Віп пацієнт.
– Воно й видно. – не приховуючи свого розчарування, Тесс взяла рукавички і сміливо підійшла до кушетки. – Приберіть руки і розказуйте що сталось.
– Йди на хер, подруго! – прошипів молодик, і смикнувся. – Нормального хірурга мені покличте!
– Фууу, – поморщивши ніс, Тесс відвела очі убік, адже від паціента несло перегаром. – Ви вже під анестетиком! Так-то краще. – І простягла руку до закривавленого рушника.
– Не чіпай мене! – Пригрозив молодик, напружуючи вилиці і пропалюючи Тесс своїм ненависним поглядом.
– Якщо я не зачеплю вас зараз, – спокійно і твердо заявила Тесс, подивившись у карі очі своїми холодними бездушними очима. – За півгодини нічого буде чіпати! Я єдиний вільний хірург! – пригрозила вона. – І я можу почекати ще десять хвилин до початку моєї зміни, а потім піду приймати адекватних пацієнтів, яким все одно хто надає допомогу, тому шансів на виживання у вас стає все менше і менше!
– Що ти морозиш?! – Зашипів приятель, сіпнувшись в її бік.
– Ну то так, – усміхнувшись, Тесс вказала кивком голови на вікно. – У нас взагалі-то не палять! А якщо палять, то за межами відділення! – І не давши сказати і слова додала, подивившись на годинник. – Ви вирішуйте, що робити, а я піду чаю вип'ю. Як надумаєте, позвете! – І так само спокійно підхопила закляклу від здивування асистентку під руку і підійшла до дверей.
– Стій! – заревів поранений. – Рятуй мене! Давай! Ти ж хірург, так? Блять, Ніккі, викинь цигарку!
– Викинув. – зітхнув приятель пораненого і забігав очима по кімнаті в пошуках попільнички. Не знайшовши нічого, він затушив недопалок, вдавивши його у підвіконня і посміхнувся. – Все.
– То що з вами сталося? – запитала Тесс, підготовлюючи необхідні матеріалаи для обробки і закриття рани.
– Проспорив друзям. – відказав поранений, зацікавленим поглядом оглядаючи фігуру Тесс.
– Хоч виграли? 
– Я ніколи не програю. – досить банально відповів молодик, вже зовсім не турбуючись про біль в його тілі. Посмішка палала не лише на його тонких губах, але й в очах, коли він вподобав зовнішність лікарки, що так прохолодно поводилась з ним.