Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Зі мною зіграєш?

– На віджимання? – вона хитро осміхнулась.

– Ні, – поморщився він, – стомився. На бажання.

Смішно було спостерігати, як вона одразу напружилась:

– Е-е-е, на бажання?

Ігор обійшов та впав у крісло, де ще віднедавна сиділа вона, й котре всотало стійкий дурманливий аромат, та не її – їй би підійшов інший.

– Тебе щось лякає? Нічого надзвичайного, понад межі дозволеного, не попрошу.

Лєра обережно, наче ще не вірячи в те, що навкруги неї не вибухнули грім та блискавки, виповзла з-за дивана та забралась на нього з ногами, підібгавши їх під себе, готова до стрибка у будь-яку мить. Ігор періодично ловив на собі її погляд, яким вона намагалась просканувати його на предмет впливу магічного аромату. Було помітно, як вона мучиться думкою: спрацювало ж таки, чи ні?

– А ви впевнені, що знаєте, де я встановила межі?

– Припускаю.

– Не боїтесь, що я попрошу що-небудь таке?

Він насилу стримав чергову, що так і рвалась назовні, усмішку, й з цілковито незворушним виглядом відповів:

– Будь-яка забаганка.

Дівчина ледь не захлинулась повітрям від почутого, та напружилась ще більше, ніби відчуваючи підступ:

– Впевнені? Мало які в мене можуть бути забаганки?

– Гадаю, я переживу.

Ігор ледь не кусав губи, намагаючись не видати себе. Лєра хитро схилила голову набік і смішно поморщилась:

– Я ніколи не програю.

Він втупився в неї (що це? Вихваляння?) і обережно просканував. Ні, дівчина не брехала й не вихвалялась. Це була цілковита впевненість. Спочатку промайнула думка, що вона розраховує на вплив «Маніпулятора», та слово «ніколи» мало на увазі, що вона й раніше вигравала. Може, дійсно, самородок? От зараз і з’ясує:

– Тоді мені доведеться виконувати твою забаганку.

– Самі напросились, – пирхнула вона.

Вони розставили шахи, і Ігор, як справжній джентльмен, дозволив дамі грати білими. Вже на перших ходах він зрозумів, що та збирається розіграти ферзевий гамбіт, навмисно створюючи слабість у секторі С6, щоб потім розвинути атаку на його королівський фланг. Колвін вирішив використати Слов’янський захист, намагаючись розіграти його за чеським варіантом, та через деякий час спіймав себе на тому, що вже другий раз втрапив до пастки й опинився у програшній ситуації. Як?!

Ігор здійняв очі на Лєру: та лиш зосереджено дивилась на шахову дошку й начебто нічого не робила. «Маніпулятор» на нього не діє. Тоді – що? Довелось знов обережно її сканувати. Так ось же! Менталістка бісова!

– Лєра, ти що робиш?! – зіщуливши очі, втупився він у неї.

Вона підняла на нього здивований погляд:

– Граю.

– Це зрозуміло. Що ти робиш під час гри? – продовжував він її сканувати.

– Розмірковую над ходом, – знизала вона плечима.

Він не відчував ніякого підступу. Дівчина реально не розуміла про що річ.

– І все? – допитувався він.

– Намагаюсь прорахувати ходи супротивника.

Здається він зрозумів:

– І помилкові також?

– Звісно, сподіваючись використати їх з максимальним зиском.

От і відповідь: Лєра примудрялась створити сильний мислеобраз і транслювати його у підсвідомість супротивника, котрий сприймав його, як свій власний. Й помилкові ходи транслювались більш яскраво та енергетично більш насичено, оскільки їй надто хотілось, щоб той помилився. З такою здібністю, навіть у земному світі, вона повинна була вже стати мазунчиком долі, та, мабуть, здібність розкривалась в ній лише під час гри у шахи. Можливо, саме так вона в ній прокинулась, хоч і не до кінця, тому тригером так і залишились шахи. А він, зморений після чотирьох діб без сну та переходу без адаптації, не зміг це помітити, зосередившись цілком на іншому. Тим більше, що вплив був надто м’яким та ледь помітним. Страшно уявити, на що вона буде здібна, коли зможе розвинути свій дар.

Розібравшись у чім річ, Ігор зумів таки сконцентруватись та насилу звести гру в нічию. Лєра ошелешено дивилась на нього:

– Ви перший за останні років вісім, хто мене майже обіграв.

– Все колись відбувається вперше, – задоволено осміхнувся він. – І що будемо робити із бажаннями? Кожний зажадає своє? Чи залишимось ні з чим?

По її розстроєному обличчю було помітно, як же її не хотілось відмовлятись від бажання:

– А ваше – точно у межах розумного?

– Як і твоє, сподіваюсь.

Лєра обурено пирхнула:

– Ви ж казали – будь-яка забаганка!

Ігор розсміявся:

– Якщо я зможу її виконати.

– Не бійтесь: зірку з неба не проситиму.

– Добре, озвучуй.

Вона нервово посовалась по дивану й навіть здвинулась до його краю, мабуть, готуючи собі шляхи відступу на всяк випадок:

– Обіцяйте, що не будете на мене гримати.

– Зовсім?

– Зовсім! – зухвало скинула вона підборіддя, з викликом дивлячись в його очі.

Ігор, погоджуючись, кивнув:

– Домовились.

Він стер з обличчя посмішку й спробував надати йому цілковито крижаний вираз:

– А, як щодо – придушити?

Лєра миттєво злетіла з дивана, знов зайнявши оборонну позицію за його спинкою, та сердито пихтіла:

– Я так і знала, що ви прикидаєтесь!

Ігор підвівся з крісла:

– Ти що ж думала, синиця? Що зможеш вплинути на мене моїм же препаратом?!

Вона втупилась в нього:

– Чому ж таки синиця?

– Надто вертка, – пробурчав він. – Від теми не тікай.

Лєра кинула безнадійний погляд у бік передпокою та, помітивши як Ігор його перехопив, почала відступати до сходів:

– Я й не думала, що на вас подіє, але ж спробувати було варто.

Як же йому зараз хотілось взяти та випороти це нестерпне створіння! В нього навіть рука смикнулась до пряжки, на що дівчисько перелякано позадкувало:

– Ігоре Дмитровичу… А ви що…, – її погляд застиг на рівні його паска.

– Всипати б тобі по перше число, щоб не кортіло більше чинити неподобства!