Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Не минає й кілька секунд як щось відриває від мене дівчинку. Я полегшено видихаю. Подумки, звісно. Зависаю у воді, насолоджуючись невагомістю і тишею. Сильні руки хапають мене за талію та тягнуть вгору. Я відчуваю чиї та, виринувши, поринаю у вир сірих байдужих очей, що уважно розглядають мої. Мене паралізує. Його руки на мені, дихання торкається моїх губ, випробовуючий погляд роз'їдає весь самоконтроль. Так близько за стільки років. Останній раз за хвилину до пострілу. Ненавиджу! Поки збираюся з силами дати відсіч, як ззаду звучить стурбоване:

- Софія, з тобою все гаразд?

Дроздов кілька разів моргає та відштовхує мене в бік Арсенія, відповідаючи замість мене:

- Поки що так, але день ще не закінчився. Я бачу сьогодні багато охочих на неї застрибнути, - так неприємно він ще ніколи не посміхався.

Мерзотник! Що з нього візьмеш?

Подальше проведення свята перетворилося для мене на суцільний кошмар. Новопридбаний шанувальник, м'яко кажучи, дратував. Водичка не холодна? Ніжку не підвернула, відбиваючи м'ячик? Шашлик нормально підсмажений? Солоний? Недосолений? Може, досить вино пити? Потемніло, не холодно? Від такої гіперопіки в мене ліве око почало смикатися. Пощастило тільки те, що особистий різник моїх нервів після басейну одразу сховався зі своєю мамзелею та більше не з'являвся. Знаючи його апетити, вони можуть до ранку насолоджуватись одне одним. Та нехай! Йому не довго залишилося! Таємно зловтішаюся, адже до мене він хоча б видимість наявності ніжних почуттів створював, а до своєї нареченої ставиться як до порожнього місця. І знову - слабка втіха! З нею він одружується, а мене не вагаючись убив. Маячня, звісно.

Ця п'явка, неабияк напідпитку, вже наших дітей у Єль відправила. Я дівчина навчена терпінню та навіть, можливо, посміялася б над ситуацією, що склалася. Але! Зараз я була вся на нервах! Слава правильно зрозуміла мої звернені на неї відчайдушні погляди та спритно відібрала мене у "майбутнього чоловіка" та потягла на цокольний поверх, де ми, бовтаючи ногами в басейні, випили ще пляшку вина, розмовляючи ні про що. Нашу міні-компанію розбив злий Ігнат, підхопивши Славу на руки та просто пішов, побажавши мені добраніч.

Підходячи до своєї кімнати думала, яке життя все-таки несправедливе! Слава подруга, про яку я завжди мріяла. Моя сестра ніколи не підходила на цю роль, вона завжди була лише моїм наглядачем.

Ззаду коридором чую звук дверей, що відчинилися. Обертаюся та, не стримуючись, кличу:

- Марат!