Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

 Він завмирає та повільно повертається до мене. Обличчя байдужа красива маска. А в очах жорстокість. Одне з двох. Або я йому просто дуже не подобаюся, або він мене люто ненавидить. Цікаво за що? Всього як пів дня знайомі. На ньому все ті ж пляжні шорти. Намагаюся не витріщатися на його ідеальний голий торс. Прочищаю горло та видаю заплановане:

- Я хотіла сказати вам спасибі. Ви сьогодні двічі мене врятували. Не хотілося ще раз бути облизаною Лапулею. З басейну витягувати мене було не обов'язково. Плаваю я добре. Ось пірнати вмію тільки по-дитячому - бомбочкою, - мій безглуздий потік інформації перериває він, починаючи рухатися в мій бік.

Я судорожно намагаюся знайти дверну ручку, щоб сховатися у себе в кімнаті. Даремно я це! Не можу знайти. Не дивно! Нервове перенапруження й алкоголь, який знову спонукав мене на дурість. Дивлюся на його груди, в очі остерігаюся.

Вкотре порушуючи мій особистий простір, Марат упирає одну руку в двері біля моєї голови. Другу підносить до обличчя та вказівним пальцем піднімає моє підборіддя.

- Подивися на мене! - тихо наказує.

Махаю головою в запереченні. Щелепу охоплює вся п'ятірня. На межі болю. Піднімаю очі й те, що бачу, мені не подобається. Він детально вивчає моє обличчя. Очі, ніс, губи, щоки, брови... Його погляд хаотично метушиться по мені.

Дроздов не може мене впізнати. Це нереально! До чого така реакція? Очі? Це просто колір. У багатьох людей він однаковий.

- Твій голос, бл**ь! Очі! Реакція на тебе, - видно, що говорить на емоціях, мимоволі, - Со-фі-я, звідки ти така взялася?

Великим пальцем гладить мої губи. Грубо! Плюс післясмак його хрипкого голосу не дають мені шансів. Мій стогін. Його сміх, що уособлює чоловічий тріумф.

- Хотів же почекати..., - якось не весело усміхається він, - Навіщо сама полізла до мене?

Накриває з головою розуміння ситуації. Намагаюся його відштовхнути. У відповідь мене притискають до стінки з такою силою, що я забуваю, як дихати.

- Пусти, - зло шепочу я.

- Ні, - категоричне, - Хочу дещо перевірити.

Його губи накривають мої. На мене обрушуються мільярд відчуттів. І належне неприйняття стоїть навіть не на останньому місці, його просто не існує. Язик по-хазяйськи досліджує мій рот. Все як я пам'ятаю. Як люблю. Не в моїх силах не відповісти. Таю. Піддаюся. Тіло обм'якає в його руках. Він відчуває мою поразку. Сильні руки опускаються вниз і, мнучи сідниці, підводять мене, змушуючи обхопити себе ногами. Його явне збудження позбавляє останніх мізків. Не витримую натиску. Відриваюся від ненаситних губ. Відкидаю голову. Голосно стогну. Нахабні губи і язик беруться досліджувати шию. Стегна штовхаються в мене. Рука, відсуваючи смужку плавок, пірнає всередину, від того як там мокро, доволі гарчить. Розмазує вологу по лону, навмисне зачіпає клубок нервів, дражнивши. Контроль давно втрачено. Немов не було цих п'яти років суцільної агонії. Без нього! Немов не було того пострілу, що знищив нас. Ненавиджу! Приходжу до тями. Усвідомлення тупості своєї поведінки та м'якотілості геть змиває все бажання. "Вгамуйся, ідіотко! Він тебе не вагаючись убив."

- Пусти, - уже кричу, вириваючись, і не хвилює, що хтось почує.

Усміхається та навмисне повільно, знехотя ставить мене на підлогу. Так само повільно відходить, недбало поправляючи купальник, що оголив груди.

- Що й треба було довести! - видає глухо, витираючи пальці об шорти.

Не стримуючись замахуюся, з метою дати ляпаса в цю гордовиту пику. Руку він ловить та вивертає так, що я опиняюся притиснута до його спини. Відчиняє двері в мою кімнату та штовхає всередину. За інерцією пробігши трохи падаю обличчям на ліжко. Серйозно?! Повертаюся та дивлюся на нього, поглядом намагаючись передати всю накопичену ненависть.

- Охолонь! - наказує крижаним тоном, - Пізно вдавати з себе святу невинність.

 Мудак! Не здивуюся, якщо дим від пожежі люті, що спалахнула всередині, виривається з ніздрів при кожному видиху.

- Закрий... те двері з того боку! - цежу крізь зуби, - Будь ласка!

- З чого це в тебе така бурхлива реакція на мене? А? - він зчіплює руки на грудях та вальяжно спирається плечем об одвірок, - Ми ж раніше не зустрічалися?

- Не люблю таких як ви.

- Яких таких? - підводить він брову.

- На вас наречена чекає в сусідній кімнаті, а ви до незнайомої дівчини чіпляєтеся, - насправді мені начхати, але це єдине логічне пояснення моїй поведінці.

- Чому до незнайомої, ти ж сама сказала, що я тебе сьогодні двічі врятував. Чим не близьке знайомство?

- Ви зрозуміли, що я мала на увазі, - розумію, що все ще запрошуюче лежу на ліжку, а погляд Дроздова гуляє мною, різко підхоплююся, - Будь ласка, вам краще піти.

Нічого не кажучи, він робить крок назад та піднімає з підлоги моє парео. Я навіть не помітила, коли він встиг зняти його з мене. Спокійно кладе шматок тканини на комод. Не дивлячись іде, тихо зачинивши двері. 

До кінця не розуміючи того, що щойно сталося, йду в душ, змити з себе події сьогоднішнього "веселенького" дня. Голова розколюється від запитань. Навіщо він мене поцілував? Дізнався? Неможливо. Та й якби й упізнав, не поліз би цілуватися, а одразу ж десь тут на задньому дворі прикопав. Причому, в прямому сенсі цього слова.