Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Загалом, насправді, було складно. Кирило був чужим, він не завмирав поруч зі мною, не підходив навіть. І я відчувала, що ми з ним дуже далекі.

Хоч і на Єсенію не реагував теж. І на тому дякую!

- Ми зголодніли, - Олександр підійшов до дружини з Матвієм на руках. - Є пропозиція осісти в рестику біля озера, - чоловік кивнув вправо.

- Так, давай! - Єсенія посміхнулася. - Дівчатка тільки-тільки заснули.

Їх молодші дочки і правда зараз вже сопіли в колясці. Так мило задерши ручки і в однакових позах.

- Чудово, - Олександр поцілував свою дружину в ніс і ми пішли в бік ресторану.

По дорозі прокинулася дочка Жені і поки вона взяла її на руки, коляска опинилася у мене в руках. Але я лише спокійно пішла далі з дівчатами, зрідка допомагаючи Жені і подаючи їй то серветку, то просто тримаючи коляску, поки дівчина влаштує дитину всередині.

Ми сіли великою компанією на терасі, з виходом на озеро з лебедями, зеленими деревами і красивим островом з фонтанчиком. Чоловіки замовляють собі віскі, крім основної їжі, а сестри пропонують випити вина, на що я негативно хитаю головою. Хоч і даремно, адже минулого разу я п'яненька отримала свій перший поцілунок.

Можливо, йому потрібна лише хороша доза алкоголю, щоб поцілувати мене?

В основному, вони спілкувалися про спільних знайомих або родичів - я так розумію, батьки Олександра і Олексія довгі роки дружили. І зараз дружать ще й з мамою Єсенії і Жені, яка знайшла собі чоловіка - якогось приятеля тата Олексія. Обидва чоловіки добре, навіть з любов'ю, відгукувалися про тещу і Олексій часто жартував, що краще тещі просто не знайти. Мабуть, мама його колишньої дружини, як і сама Ольга, були не приємні. Буває всяке.

Чим довше я перебувала в компанії дівчат, сидячи навпроти чоловіків, чим довше слухала їхні розповіді, тим більше була впевнена, що закохатися в Єсенію - або в її сестру - легше легкого. Вони дуже красиві, привабливі і приємні особистості, від яких віє свободою. В якомусь сенсі, зрозуміти Кирила можна. Тільки мені цікаво, як він сам собі це пояснює? Адже це така утопія - любити дівчину, яка ніколи не буде твоєю.

З того, що я знаю із загальнодоступної інформації, випливає висновок - Кирило став для них настільки близьким і, напевно, рідним, що не прийняти його, як друга поруч, було неможливо. Мені здається, він ще й багато знає, якщо вже був помічником спочатку Олександра, потім і Єсенії. Не знаю, коли Кирило закохався в неї, але це продовжується не один рік і він майстерно навчився це приховувати.

Не помічала, щоб він навіть дивився на неї більше однієї секунди, якщо не говорив з нею. І він дійсно не спілкувався особисто з нею, правда відповідав дуже м'яко, як і Жені, втім... Я не розуміла, що взагалі відбувається і коли стало трохи темніти на вулиці - а ми сиділи довго, настільки, що Матвій знайшов собі нового друга в дитячій кімнаті - я вирішила, що все ж вип'ю вина. Сашко, чомусь посміхнувшись, налив мені одразу ж трохи білого напівсолодкого вина і ми разом випили.

І алкоголь не розв'язав мені язика, я навіть не сп'яніла достатньо, як від дешевої горілки мої батьки. Вино приємно віддавало виноградом, в поєднанні зі стиглою полуницею - взагалі було дивовижним. Ці люди явно розбираються в поєднаннях їжі і алкоголю, та й все, що я їла або пила з Кирилом - все було смачно.

- Нам потрібно якось зустрітися без дітей і цих причепів, - Єсенія подивилася на мене з посмішкою. - Ти як на це дивишся?

- Так вже й причепи, - скривився Олександр. Чоловіки не відставали, пили свій віскі.

- Не знаю... - ковтнула. Чи дивно зближуватися з ними, розуміючи, що я, швидше за все, не затримаюся з Кирилом? Все ж, ніяких відносин у нас і правда не може бути. Від Моєї любові і почуттів взагалі нічого не залежить. Може, і вистачить на нього теж, але... Я хочу інакше. І це моє "хочу" вбиває.

- Я покличу ще Дашу і Мирку, можна сходити куди-небудь, - Єсенія навіть трохи загорілася цією ідеєю. - У тебе є подруги? Можеш теж покликати їх...

- Та, якось немає таких, - у мене взагалі дуже мало знайомих. Навіть на роботі в ресторані я не здружилися ні з ким.

- Ой, ну і добре, нам і маленькою компанією буде весело! - Женя посміхнулася. - Можна піти в будь-який клуб Кирила, щоб він менш переживав.

Я здивовано дивлюся на дівчину, а після пару секунд на Кирила.

- Не думаю, що будуть приводи переживати, - невпевнено знизала плечима.

- Хіба? - Женя ковтнула. - Кир, а... Хіба ви... - дівчина невпевнено стиснула губи і подивилася на сестру. Її чоловік здивовано дивився на Кира, як і Сашко.

- Думаю, це не наша справа, - різко каже Єсенія. Наче сердиться на щось. Невже, вона може ревнувати Кирила до мене? Це ж... Дуже нерозумно. Або чому вона ще може злитися?

Після ми якось не довго ще сидимо. Дві сім'ї незабаром поїхали, а ми вирішили до будинку пройтися.

Кирило був мовчазний, поруч неспішно крокував і думав про щось своє. Я не наважувалася порушити тишу, навіть поглянути на нього, хоч і дуже хотіла ніколи не відвертатися і довго-довго дивитися в його карі очі.

- Прохолодно ввечері, - неголосно коментує Кирило, кладучи на мої плечі свій кардиган. Я здригаюся від його дотику пальцями до моїх плечей і відчуваю його запах, який відчувається від теплої тканини. Нервово облизую губи і помічаю, що ми вже скоро прийдемо додому.

- Дякую.

Просовую обидві руки в рукави і кутаюсь в приємну тканину. Його запах, тепло - обволікає всю мене і я іноді прикриваю очі від задоволення. Дуже хочу притиснутися до нього, дуже хочу, щоб я не викликала в ньому лише жалість. Чому він не може дивитися на мене, як на Єсенію? Чому так складно розлюбити людину і полюбити іншу?

Звичайно, це риторичні питання, я уявляю, як йому складно. Якщо б було легко, багатьом би жилося краще. Навіть мені. Хоча, я і не хочу його розлюбити. Мені так приємно відчувати стільки. Вперше в житті мені добре, тому що хтось поруч.