Читати книгу - "ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс"

такого собі «пацієнта нуль», – яка би підібрала знахідку й вставила у захищений комп’ютер Цент­рального командування або на військовій базі. Шкідлива програма не могла під’єднатися до інтернету, щоб отримати інструкцію. Проте шпигун міг керувати нею, перебуваючи на відстані кількох кілометрів від зараженого комп’ютера, за допомогою радіосигналу – АНБ також використовувало подібне обладнання, інсталюючи шпигунське ПЗ у локальні мережі. Існували ознаки того, що «хробак» проникав також у несекретні системи, які мали з’єднання із зовнішнім світом, і міг стати для іноземних шпигунів точкою входу в мережі Пентаґону.

Це проникнення було безпрецедентним в історії військових і розві­дувальних служб. Александер вирішив, що час оголошувати тривогу.

Генерал ВПС Майкл Басла працював у Пентаґоні в п’ятницю ввечері, коли надійшов тривожний дзвінок із Форт-Міда. Басла обіймав тоді посаду заступника директора Об’єднаного комітету з питань командування, контролю, зв’язку і комп’ютерних систем. Він миттєво збагнув небезпеку, про яку повідомили керівники АНБ. «Так багато слів, – згадував Басла згодом, – щоб повідомити: “Г’юстон, у нас проблема”»[10].

Колесо державної військової машини почало обертатися. Тієї ночі Басла разом із керівниками АНБ провів нараду з адміралом Майклом Малленом – головою Об’єднаного комітету і старшим військовим радником президента Буша. Агентство проінформувало заступника міністра оборони Ґордона Інґленда, який разом із лідерами Конгресу брав діяльну участь у впровадженні «Ініціативи оборонної промисловості».

Ніхто не знав напевно, коли саме шкідливе ПЗ спробує виконати свою місію, хоч би у чому вона полягала. Проте члени пошукової групи АНБ, які виявили «хробака», вважали, що знають спосіб його нейтралізації. «Хробак» надсилав запит головному серверові, вимагаючи інструкцій. Чом би не дати «хробакові» те, чого він хоче? Фахівці пошукової групи хотіли підмінити сервер управління, зв’язатися з «хробаком» і наказати йому перейти в режим сну і не робити наступних кроків. Цей план не був цілком безпечним. Якщо група порушить або зупинить роботу важливих мережевих програм, як-от секретного зв’язку між командирами на полі бою, це може зашкодити військовим операціям в Афганістані та Іраку. Секретна мережа повинна працювати без перешкод.

Однак Пентаґон погодився на план АНБ, якому дали кодову назву «Американська картеч» (Backshot Yankee). Фахівці пошукової групи провели ніч із п’ятниці на суботу за детальною розробкою плану, поглинаючи содову, щоб не заснути, і вгризаючись у піцу. В суботу зранку вони поставили сервер у вантажівку й вирушили в розташоване неподалік Агентство оборонних інформаційних систем, яке керувало глобальними телекомунікаційними системами Міністерства оборони. Сервер заразили шкідливим ПЗ, а потому активували комп’ютера-самозванця, який скомандував «хробакові» вимкнутися. План подіяв.

Тепер в АНБ з’явився спосіб деактивації «хробака». Проте спочатку потрібно було його знайти – причому геть усі копії, що розповзлися мережами Міністерства оборони. АНБ згуртувало своїх кращих хакерів з елітного Відділу особливого доступу, які почали шукати заражені «хробаком» військові комп’ютери. А відтак пішли далі і почали відстежувати його сліди у цивільних комп’ютерах, зокрема у тих, які працювали в урядових мережах США та інших країн. З’ясувалося, що «хробак» розповзся дуже широко.

Нічого дивного у цьому не було. Виявилося, що «хробак» не був надто новим. Уперше його виявили фінські фахівці з інформаційної безпеки у червні 2008 року, коли він проникнув у комп’ютер військових організацій країн – членів НАТО. «Хробака» назвали Agent.btz. Слово «agent» (агент) – загальна назва всіх виявлених зразків шкідливого ПЗ, а суфікс «btz» – це внутрішній маркер виду. Не було жодних доказів того, що зараження «хробаком» Agent.btz призвело до викрадання або знищення даних на американських комп’ютерах. Насправді «хробак» був не надто складним, отож повставало запитання: навіщо іноземна розвідка витрачала зусилля на створення «хробака», який ховався в комп’ютерах усього світу і нічого не крав?

Проте військові керівники надалі боялися проникнень у мережі, вважаючи їх страшною загрозою державній безпеці. Тиждень потому, як АНБ попередило Пентаґон, Маллена запросили на нараду з президентом Бушем і міністром оборони Гейтсом. АНБ узяло на себе завдання із виявлення кожного зараженого Agent.btz комп’ютера та знешкодження цього «хробака» за допомогою підміненого сервера. У листопаді Стратегічне командування США, яке тоді відповідало за ведення кібервоєн, видало декрет: заборонити використання зов­нішніх накопичувачів на комп’ютерах Міністерства оборони й усіх військових комп’ютерів. Така реакція була надмірною, але це свідчило про ступінь переляку й тривоги вищого військового керівництва.

Александер тривожився не так сильно. У цій паніці він убачав можливість зробити АНБ новим військовим лідером у кіберпросторі. Адже саме його пошукова група виявила «хробака», доводив він. Саме його експерти придумали, як його спритно вбити. Саме його елітні хакери, використовуючи свої шпигунські навички, вистежили «хробака» у схованках. Представники Пентаґону розмірковували: розпочати атаку й знищити «хробака» чи хитрістю змусити його виконувати команди підміненого сервера. (Процес очищення комп’ютерів тривав аж 14 місяців.)

У той час відповідальність за координацію воєнного удару – справжньої кібервійни – покладалася головно на Об’єднане командування функціональними частинами для ведення мережевої війни (Joint Functional Component Command for Network Warfare), підпорядковане Стратегічному командуванню. Проте цей підрозділ був нечисленним, якщо порівнювати його з АНБ, і не мав такого досвіду в інформаційному захисті та шпигунстві, який мало агентство. Влада вирішила, що нищівний удар по комп’ютерних системах, зокрема розташованих в інших країнах, був надто серйозним кроком у протидії «хробакові» Agent.btz, який, урешті-решт, не заподіяв жодної шкоди. Але операція «Американська картеч» показала, що у разі реальної загрози державі – кібератаки на електромережі або на банк – військовим доведеться згуртувати всіх найкращих снайперів під одним дахом.

«Було зрозуміло, що потрібно об’єднати всі наступальні та оборонні ресурси», – заявив Александер, виступаючи перед комітетом Конгресу в 2010 році, після розсекречення Пентаґоном деяких подробиць проведеної операції. Саме цього він завжди і хотів.

Операція «Американська картеч» стала каталізатором створення Кібернетичного командування США, – єдиного органу, який керував би всіма військовими операціями, покликаними захищати від віртуальних атак, а також ініціювати власні атаки. Цю ідею підтримував директор національної розвідки Майк МакКоннелл, а згодом схвалив і Боб Ґейтс. Вище військове керівництво збагнуло, що їм завдали удару нижче спини і що багато хто з них переоцінював власні можливості швидкого реагування на втручання у пентаґонівські комп’ютери. «Наші очі розплющилися», – зазнався Басла.

Кмітливість Александера та його команди кібервоїнів переконала пентаґонівську братію, Ґейтса і Білий дім, що саме АНБ спроможне й ладне очолити кібервійсько і повинно перебрати провідну роль. Александер керуватиме новим Кіберкомандуванням із Форт-Міда. Він отримає додатковий штат і фінансування. Але воїни та інфраструктура надаватимуться з АНБ.

Агентство надалі працювало над винищенням шкідливого «хробака» Agent.btz. Цей процес тривав понад рік, і агентство скористалося цим часом для розширення сфери впливу. Щойно з’являвся якийсь новий вірус, АНБ закривало всю інформацію про нього, залишаючи