Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: До танцю! Танцювати!
ВИСКИ: Чого ви, пане, лоскочетеся! Що, ви робите, пані?! Куди ви мені лізете? Рятуйте! Він мене мацає! Хі-хі-хі-хі! Геть! Лоскотки! Ой-ой! А-я-я-я-яй! Ох-ох! Поліція! Поліція-я-і-і-і!
ЗАМІШКОВАНІ: Тупалтамаматамуб!
КРИК ШАРМА: Пас!
КРИК ФІРУЛЕТА: Пас!
Гуфнаґель одним стрибком сідлає Професора і верхи на Професорові — обоє в мішках і масках — наїжджає на юрму гостей на чолі Куреня Лакеїв.
ГУФНАҐЕЛЬ: Гей, у галоп!
ЗАМІШКОВАНІ: Тут-ту-ту!
Світло згасає.
Тиша.
КРИК (потемки): Революція!
ЛАКЕЇ: Ноги виривати! Годі ваксувати!
КРИК: Революція!
ЗАМІШКОВАНІ: Туп-туп-туп! А пуїт!
Темрява й тиша.
ФІОР (стоїть збоку і вмикає електричний ліхтарик): Як добре, що при мені завжди мій електричний ліхтарик. Треба придивитися до цього... Розглянутися трохи поміж цього, що тут і як...
Поволі освітлює завмерлих гостей, разом із Куренем Лакеїв, із Гуфнаґелем верхи на Професорові. Костюми гостей у жахливому стані, частково пошарпані, бюсти, плечі оголені, руки застигли у процесі щипання, лоскотання... Ліхтарик Фіора знаходить обох Злодійчуків, які застигли в процесі крадіжки... наближається до Альбертинки.
ФІОР: А вона все спить...
Освітлює Шарма і Фірулета, які застигли від жаху.
Освітлює Князя і Княгиню в пошарпаних туалетах.
Освітлює Гуфнаґеля, який без маски і мішка: обличчя закривавлене, жахітне, знавісніле.
ФІОР: Ага-а, граф Гуфнаґель... Скинув маску... Та що це за новітня мода?..
Освітлює Генерала, з якого наполовину здерли маску й надірвали мішок. Генерал у мундирі гітлерівського офіцера, з моноклем, з револьвером...
ФІОР: Ага! То наш генерал був у цьому мішку! Але що він за моду собі вигадав?
Освітлює Маркізу, яка вже без маски і мішка, Маркіза загримувалася під наглядачку в нацистському концентраційному таборі: з батогом, кайданками тощо.
ФІОР: Маркіза... Що це за мода їй примарилася... Це ж треба таке!
Освітлює Патрона, який без маски, проте має на обличчі іншу — протигаз із велетенським хоботом, у руці бомба.
ФІОР: Мабуть, патрон...
Потужний грім. Вихор. Темрява.
КРИК ШАРМА: Пас!
КРИК ФІРУЛЕТА: Пас!
Акт ІІІ
Руїни замку Гімалай.
Та сама зала, проте зруйнована. Стіни проламані, лишилося трохи меблів, столик, накритий парчею, лампа-торшер, крісла... Углибині румовище.
Гуляє вітер, буря, крізь виломи в мурах видно таємниче небо, вогні, спалахи, відблиски...
Фіор у фраку.
ФІОР (змагається з вітром): Є тут хто?
КНЯЗЬ (із великим абажуром на голові, який заслоняє обличчя, вдає із себе лампу): Лампа.
ФІОР (відскакує): Хто?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Лампа.
ФІОР: Це князь!
КНЯЗЬ-ЛАМПА. Тихше... тихше... Загади Бога! Обегежно!
ФІОР (кричить крізь вітер): Який вітер!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Це вітег істогії.
Вітер реве.
ФІОР: Де всі?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Гозпогошилися... Й погубилися...
ФІОР: Це що, землетрус був?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Хто його може знати? Щось там було... Але хто може знати, що саме?
ФІОР: А княгиня?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тут, погяд. Не впізнаєте? Вона вдає столик.
ФІОР (відскакує від столика, що є Княгинею, яка стоїть рачки, прикрившись парчею): А-а-а!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тихше... Так безпечніше.
Гуфнаґель галопом, верхи на Професорові, пролітає сценою на чолі Куреня Лакеїв, які тріумфально вимахують частинами хазяйського гардероба.
ГУФНАҐЕЛЬ (підхльостує Професора хлистом): Галоп, гей, галоп!
ЛАКЕЇ: Ноги виривати! (Пролітають.)
ФІОР: Революція?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Так, геволюція...
Заходить Жебрак, співаючи жебрацьку пісню.
ЖЕБРАК:
Ой, воспоможіть...
Ой, згляньтеся...
Ой, хто мені милостиню дасть?
Зелені, зелені ліщини...
Зелені, зелені березини...
ФІОР: Хто це?
ЖЕБРАК: Зелені, зелені березини,
Зелені, зелені ліщини...
ФІОР: Хто ти?
ЖЕБРАК (зненацька): Кріселка лорда Блоттона!
Утікає.
ФІОР: Що сталося?
Бо щось таки сталося... Що? Що саме сталося?..
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Я й сам не знаю... Щось якось... Із наготою.
Начебто щось... не знаю... Потім смішки, ви́ски,
Всі запищали, що їх хтось лоскоче,
Мене теж наче лоскотало... в спину... і з боків,
І в мене запгопав годинник. Почали тлумитися...
І хі-хі, сміхи, потім кгики, гики.
Усе розгнуздалось. А тоді лакейство
Накинулось на панство... Це, гозумієте, начебто
В газеті написали, що «підгивні елементи скогистались із ситуації»...
ФІОР: Так-так... Усе так і було... А що тепер?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тепег у нас геволюція.
ФІОР: Революція?
КНЯЗЬ-ЛАМПА (нечітко): Пагазити.
Знову влітає Курінь Лакеїв на чолі з Гуфнаґелем, який осідлав Професора.
ЛАКЕЇ: Ноги виривати!
Пролітають.
ФІОР: А це що?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Не знаю.
ФІОР: Куди вони так мчать?
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Упегед.
Вітер.
ФІОР:
Форми дивацькі, обриси шалені...
Ні, я не відаю, не знаю, не розумію й не бажаю,
Не вловлюю і не сприймаю... безщасний я Фіор!
О, я Фіор безщасний!
КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Фіог безщасний!
Із купи непотребу вилазить Прелат. Сутана застібнута шпильками так, що скидається на блузку та спідницю. На голові великий дамський капелюх, у руці парасолька.
ФІОР: Чорна жінко, чого тобі?!
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Маестро!
ФІОР: Ага-а, це сутана!
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Нехай буде воля Твоя...
ФІОР: Прелате, якою була твоя доля?
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Годі й вимовити.
Словами не переповісти. Тож не питайте про шляхи,
Якими я пройшов, і ліпше взагалі
Нічого не питайте. Я мушу переховуватись.
Вибачте, я мушу переховуватись. Зрештою, раджу
Вам те саме.
ФІОР: У жінку, в лампу, в стіл мені перемінитися?
Ні! Я Фіор!
ПРЕЛАТ: Фіор!
КНЯЗЬ: Фіог!
КНЯГИНЯ: Фіог!
Забігають Гуфнаґель і Лакеї.
Гримає, темніє.
ЛАКЕЇ: Копита відкрутити!
ФІОР (Гуфнаґелеві): Потворо! Стій!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Не можу!
Я галоп!
ФІОР (показуючи на Професора): А цей кінь?
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: А це мій інтелект!
ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!
ФІОР: Кого ви переслідуєте?
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Тих, що втікають!
ФІОР: Кров надто густо заляпала твоє обличчя, однак я впізнаю тебе.
Ти ж граф Гуфнаґель!
ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Ні! Я ідея!
Геть!
ФІОР: Професоре!
Це ви? Професоре!
Професор рачки, під сідлом, з вуздою в роті, підскакує, хрипить.
ПРОФЕСОР-КІНЬ: О, так. О так, дякую!
Ве-е-е! Ве-е-е!
ЛАКЕЇ: Ноги виривати!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Вйо!
Вибігають.
ФІОР: О, що це за гонитва!
О, що за втеча!
Влітають Генерал, Патрон, Маркіза в костюмах кінця Акту ІІ, вони мчать у тому самому напрямку.
ФІОР: Стійте! Кого ви наздоганяєте?
І від кого утікаєте?
ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Гулютубулю!
ФІОР: Ох, поясніть мені зрозуміліше!
ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Тьютутатуму!
ФІОР: Маркізо, адже це ви, пані!
Патроне! Таж це ви, не хто інший!
Наш дорогий патроне! І ви, генерале!
Хіба ви призабули мову?!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Коли людські діяння
Не вміщаються в словах,
То мова лускає...
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Хто їх там знає...
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Ех-ех, яке паскудство!
ФІОР: Друзі й подруги!
Поверніться самі до себе! Скиньте ті личини!
Годі вже забави, о, це надто болісно!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: У тому-то вся гіч, що вже не можна повегнутися до себе.
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Нема такого шляху.
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Повегнутися до себе? Цікаво, як?
ФІОР: То й що тоді?
КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Уперед!
І лише вперед!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.