read-books.club » Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 136
Перейти на сторінку:
би мовити, витримала пробу на репутацію, то буде просто нелояльно й далі сумніватися в її доброчес­ності. Я особисто з любов’ю і глибокою пошаною дивлюся на ту велику історичну особу. О, як високо ми ставимо на Ярмарку Суєти благородне звання джентльмена, коли цій вельмишановній, найяснішій особі за одностайним рішен­ням найкращої і найосвіченішої частини нашого народу надано титул «Першого джентльмена свого королівства»! Пам’ятаєш, мій любий М., товаришу моєї молодості, як одного щасливого вечора двадцять п’ять років тому, коли в театрі йшов «Тартюф» у поставі Елістона, з Дотоном та Лістоном у головних ролях, двоє хлопчаків отримали від своїх вірнопідданих учителів дозвіл піти зі Шкуродерні, 64 де вони вчилися, й приєднатися до юрби на сцені Друрілейнського театру, що зібралася вітати короля? Короля! Так, то був він. Гвардійці стояли перед його ложею; маркіз Стайн (лорд Пудреної кімнати 65 ) та інші державні мужі скупчилися за кріслом, де він сидів,- рум’яний, огрядний, весь в орденах та в пишних кучерях. Як ми співали «Дай віку, боже, королю»! Як здригався й гримів будинок від гучної музики! Як усі ревли «ура!» й вимахували хусточками! Жінки плакали, матері обі­ймали своїх діток, дехто аж млів від хвилювання. Люди душилися в партері, крик і стогін стояв над розбурханим ревучим натовпом, який показував, що він готовий - і справді був майже готовий - померти за нього. Так, ми його бачили. Цього вже доля в нас не відбере. Інші бачили Наполеона. Ще й досі є люди, що бачили Фрідріха Великого, доктора Джонсона, Марію-Антуанетту... Тож ми маємо цілковите право гордо сказати своїм дітям, що ми бачили Георга Доброго, Величного, Великого.

Отже, в житті місіс Родон настав щасливий день, коли ця праведниця була допущена в двірський рай, про який вона так мріяла. Зовиця була їй хрещеною матір’ю. Призначеного дня сер Пітт і його дружина у великій ро­динній кареті (щойно придбаній, оскільки баронет споді­вався отримати високу посаду головного судді графства) під’їхали до невеличкого будинку на Керзон-стріт, на науку Реглсові, що, виглядаючи зі своєї крамнички, побачив роз­кішні пера всередині карети й величезні бутоньєрки на нових лівреях служників.

Сер Пітт у пишному мундирі, зі шпагою, що била його по ногах, зліз з карети й пішов до будинку. Малий Родон припав до шибки у вітальні і, всміхаючись, з усієї сили кивав тітці, що сиділа в кареті. Сер Пітт швидко повер­нувся, ведучи загорнену в білу шаль леді з пишними пе­рами на голові, що граційно підтримувала свій шлейф з чудової парчі. Вона сіла в карету, мов принцеса, що все життя їздила до двору, милостиво всміхнулася служникові, що відчинив їй дверцята, і баронетові, який сів слідом за нею.

Потім з’явився Родон у гвардійському мундирі, вже добре приношеному й надто тісному для нього. Він мав замикати процесію і їхати до свого монарха в найманому екіпажі, але добра невістка наполягла, щоб вони їхали цілою родиною. Карета, мовляв, велика, дами не такі гладкі й можуть тримати свої шлейфи на колінах,- тож кінець кінцем усі четверо вирушили разом. Скоро їхня карета приєдналася до інших розкішних повозів, що їхали по Пікаділлі та Сент-Джеймс-стріт у напрямку старого цегляного палацу, де Брауншвейзьке світило 66 готувався до прийому своєї аристократії.

Бекі ладна була з вікна карети благословляти всіх пере­хожих, у такому вона була піднесеному настрої і так гли­боко усвідомлювала велич становища, якого нарешті до­сягла. Атож, навіть наша Бекі мала своє дошкульне місце. Як часто люди пишаються тими своїми прикметами, яких інші в них не цінують! Наприклад, Комус твердо переко­наний, що він найбільший трагічний актор Англії; Браун, відомий романіст, мріє прославитися не як письменник, а як модник, Робінсон, відомий адвокат, зовсім не цінує своєї репутації в суді, а вважає себе неперевершеним майстром у верховій їзді. Так і Бекі поставила собі за мету бути пристойною жінкою, а надто щоб її інші вважали за пристойну, і домагалася цієї мети з дивовижною впер­тістю, винахідливістю й успіхом. Як ми вже казали, інко­ли Бекі й сама ладна була повірити, що вона світська леді, забуваючи, що вдома в неї нема ні цента, що біля дверей на неї чигають кредитори, а торговців доводиться просити й улещувати,- одне слово, що в неї немає під ногами грунту, на який можна було б опертися. Отож і те­пер, їдучи в кареті до королівського палацу, вона прибрала таку величну, самовдоволену, незалежну й значущу міну, що навіть леді Джейн стало смішно. Вона зайшла в коро­лівські покої, так високо піднявши голову, як личило б королеві, і якби Ребека стала королевою, я не сумніваюся, що вона б чудово зіграла свою роль.

Ми маємо цілковите право сказати, що costume de cour 67 місіс Родон того дня, коли її відрекомендували королю, було дуже елегантне й вишукане. Багато жінок, яких ми бачимо,- ми, хто носить стрічки й зірки і буває на сент-джеймських прийомах, або ж ми, хто в брудних черевиках вештається по Пел-Мел і зазирає у вікна карет, коли ті їдуть повз нього, на вельможних осіб у перах,- багато світських дам, кажу я, яких ми бачимо в дні ранкових прийомів десь о другій годині після півдня, коли оркестр лейб-гвардії у вишитих галунами куртках грає тріумфаль­ні марші, сидячи на своїх живих стільцях - гарячих бу­ланих конях, багато тих дам аж ніяк не здаються нам чарівними, привабливими істотами. Дивитися на якусь опа­систу графиню років шістдесяти, декольтовану, в зморш­ках, підфарбовану і підрум’янену до самих повік, з ме­рехтливими діамантами в перуці, швидше повчально й корисно, ніж приємно. Вона має такий вигляд, як Сент-Джеймс-стріт рано-вранці, коли половина ліхтарів пога­шена, а друга половина ледь блимає, ніби ось-ось має зникнути, мов духи перед світанком. Такі принади, які ми випадково бачимо, коли карета її милості минає нас, повинні показуватись на вулиці тільки вночі. Якщо навіть Цинтія 68 вдень здається змарнілою, як ми часом спостері­гали цьогорічного зимового сезону, коли Феб нахабно за­дивлявся на неї з другого боку неба, то як може леді Каслмоулді тримати високо голову, коли сонце світить у вікно карети, нещадно виводячи на світ божий усі зморшки й брижі, що ними час поорав її лице? Ні, придворні при­йоми треба влаштовувати в листопаді або тоді, як надворі стоїть туман; а може, відквітлі султанші нашого Ярмарку Суєти повинні пересуватися в закритих ношах, виходити

1 ... 47 48 49 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"