Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

- Бразілія! - казав, глузливо всміхаючись, один пліткар другому.- Бразилія - це Сен-Джонс-вуд. Ріо-де-Жа­нейро - це будиночок, з чотирьох боків оточений високим муром, а лорд Джордж акредитований при наглядачеві, що нагородив його орденом Гамівної сорочки.

Такими епітафіями часто вшановують один одного люди на Ярмарку Суєти.

Двічі чи тричі на тиждень, рано-вранці, бідолашна мати, спокутуючи свої гріхи, їздила до нещасного хворого. Інко­ли він сміявся, коли бачив її (і той сміх був для матері гірший за плач); часом грався: блискучий денді, учас­ник Віденського конгресу, тягав по підлозі дерев’яного коника або колихав ляльку маленької наглядачевої дочки. Інколи він упізнавав матір і отця Мола, її сповідника й супутника; але найчастіше забував її, як забув дру­жину, дітей, любов, шанолюбство, суєту. Але завжди па­м’ятав, коли пора обідати, й починав плакати, як йому у вино доливали надто багато води.

Ця таємнича хвороба була в його крові. Сердешна мати успадкувала її від свого старовинного роду. Це лихо вже двічі нагадувало про себе в родині її батька, задовго до того, як леді Стайн упала в гріх і почала покутувати свою провину постом, слізьми й молитвами. Гордощам роду завдано смертельного удару, як первісткові фараона. Тем­на пляма фатальної приреченості лягла на ті двері - високі старовинні двері, увінчані коронами та різьбленими гербами.

Тим часом діти відсутнього лорда безтурботно підро­стали, й гадки не маючи, що над ними теж тяжіє про­кляття. Спочатку вони говорили про батька, уявляли собі, як він повернеться. Потім почали дедалі рідше згадувати ім’я живого небіжчика, а тоді й зовсім забули про нього. Тільки зломлена стара бабуся тремтіла на думку, що вони успадкують батькову ганьбу, так само як його по­честі, і з жахом чекала того дня, коли страшне дідівське прокляття впаде й на них.

Таке саме похмуре передчуття не давало спокою і лор­дові Стайну. Він пробував утопити в червоному морі вина й веселощів страшний привид, що стояв біля його ліжка, і часом губив його в натовпі й бучних розвагах. Та тіль­ки-но лорд Стайн залишався сам, привид знов повертався і з плином років, здавалося, ставав дедалі загрозливіший.

«Я взяв твого сина,- казав він,- то чому б не взяти й тебе? Я можу будь-коли замкнути тебе до в’язниці, як твого сина Джорджа. Хоч завтра можу торкнутися твоєї голови, тоді прощайте, розваги, почесті, бенкети, краса, друзі, облесники, французькі кухарі, гарні коні й палаци,- замість них ти матимеш неволю і твердий сінник, як Джордж Гонт».

Тоді мілорд кидав виклик привидові, що погрожував йому, бо він знав, як ухилитися від свого ворога.

Отож за високими, різьбленими порталами Гонт-гауса з його закіптюженими коронами й вензелями панували багатство й розкоші, та великого щастя там годі було зна­йти. Тут влаштовували найрозкішніші в Лондоні бенкети, проте задоволені ними були хіба що ті гості, які сиділи за столом мілорда. Якби він не був таким впливовим вель­можею, можливо, гості й не дуже квапилися б до нього, та на Ярмарку Суєти поблажливо ставляться до гріхів вели­ких людей. Nous regardons à deux fois 63 (як казала одна французька дама), перше ніж осудимо таку особу, як мілорд. Деякі прискіпливі критики й гидливі моралісти, може, й лаяли лорда Стайна, та однаково залюбки прихо­дили до нього, коли він їх запрошував.

- Лорд Стайн - пропаща людина,- казала леді Слінгстон,- але всі до нього ходять, і я, звичайно, допильную своїх дівчат, щоб з ними, бува, чогось не сталося.

- Я багато чим зобов’язаний його милості, власне, всім у житті,- казав велебний доктор Трейл, а сам думав, що архієпископ дуже постарів, а місіс Трейл та його дочки ладні швидше пропустити відправу в церкві, ніж бодай один проханий вечір у його милості.

- Для того чоловіка немає нічого святого,- казав молодий лорд Саутдаун сестрі, яка лагідно дорікала йому за те, що він буває в лорда Стайна, бо мати розповідала їй, що в Гонт-гаусі діються страшні речі,- та в нього, хай йому біс, подають найкраще в Європі сухе сілері.

Баронетові Пітту Кроулі, серові Пітту, взірцеві при­стойності, який провадив місіонерські сходини, ні на мить не спадало на думку, що туди не личить ходити.

- Там, де можна зустріти таких осіб, як єпископ Ілінгський і графиня Слінгстон, наша честь не може бути при­нижена, запевняю тебе, Джейн. Високе звання і стано­вище лорда Стайна дають йому право командувати такими, як ми. Лорд-намісник графства - шановна особа, люба моя. Крім того, ми колись товаришували з Джорджем Гонтом: я був першим, а він другим аташе при пумпернікельському посольстві.

Одне слово, всі ходили до тієї великої людини - всі, кого запрошували: так само й ви, читачу (не відмагай­тесь!), і я, автор, пішли б туди, якби отримали запро­шення.

Розділ XLVIII
У ЯКОМУ ЧИТАЧА ВВОДЯТЬ У НАЙКРАЩЕ ТОВАРИСТВО

Нарешті Бекі за свою люб’язність і увагу до голови чоловічої родини дочекалася надзвичайно великої вина­городи - певна річ, не матеріальної, але такої, що її ця маленька жінка домагалася дужче, ніж якогось відчут­ного добра. Навіть якщо вона й не бажала жити поряд­ним життям, то хотіла мати репутацію порядної жінки, а ми знаємо, що в світському товаристві жодна жінка не досягне цієї мети, поки не оздобить себе шлейфами й пе­рами і не буде відрекомендована при дворі свого монарха. З цієї найяснішої зустрічі жінки повертаються чесними. Лорд-камергер видає їм свідоцтво про цноту. І як сум­нівні товари чи листи переходять через карантинну піч, після чого їх кроплять пахучим оцтом і визнають очищеними, так і багато жінок, що мають сумнівну репута­цію і схильні розносити заразу, перейшовши через цілюще горно королівської присутності, стають чисті, як ангел, без єдиної плями.

Нехай міледі Голодвірс, міледі Тафто, місіс Б’ют Кроулі та інші дами, які особисто знають місіс Родон, вигукують «Тьху!» на думку про те, що ця мерзенна пройдисвітка схилиться в реверансі перед монархом, нехай заявляють, що якби була жива їхня добра королева Шарлотта, вона б ніколи не допустила таку зіпсовану особу до своєї цнот­ливої вітальні. Та коли ми врахуємо те, що місіс Родон складала іспит у присутності першого джентльмена Євро­пи і, так