Читати книгу - "Вовки Кальї: Темна вежа V"

– Як ви гадаєте, чи довго триває ця їхня поїздка? – спитав Роланд. – Судячи з їхнього стану на час прибуття?

Оверголсер глянув на Слайтмена, потім перевів погляд на Тіана й Залію.

– Два дні? Три?

Обоє знизали плечима й кивнули.

– Два-три дні, – звертаючись до Роланда, заявив Оверголсер, упевненіше, ніж це дозволяла ситуація, судячи з виразу на обличчях решти людей. – Достатньо довго, щоб одержати сонячні опіки й поїсти майже всі харчі…

– Чи завазюкатися ними, – пробурчав Слайтмен.

– …але не настільки довго, аби померти від перегріву, – підсумував Оверголсер. – Якщо ви хочете таким чином визначити, чи далеко їх відвозять од Кальї, то можу лише побажати вам успіху в розплутуванні цього клубка, бо ніхто не знає, яку швидкість може розвинути потяг, коли перетинає відкриту рівнину. На дальньому боці ріки він вповільнюється, але це несуттєво.

– Так, – погодився Роланд. – Несуттєво. – Він замислився. – Лишилося двадцять сім днів?

– Тепер уже двадцять шість, – тихо промовив Каллаген.

– Є одна річ, Роланде. – Оверголсер говорив, наче вибачаючись, проте його нижня щелепа виступила вперед. Едді подумав, що він знову повернувся до амплуа людини, яку можна незлюбити з першого погляду. Звісно, якщо ти не надто товаришуєш з представниками органів влади, а саме з ними в Едді ніколи не складалися стосунки.

Роландові брови піднялися в німому питанні.

– Ми ще не дали своєї згоди. – Оверголсер глянув на Слайтмена- старшого, наче шукаючи в нього підтримки, і Слайтмен кивнув, погоджуючись.

– Зрозумій, ми ж не знаємо напевне, що ви ті, за кого себе видаєте, – з нотками вибачення в голосі промовив Слайтмен. – В дитинстві в мене не було книжок, на ранчо їх також майже немає – я старший над усіма робітниками на «Рокінг Б» в Айзенгарта, – тільки книжки про те, як вирощувати худобу, але змалечку я, як будь-який хлопчисько, чув чимало оповідок про Ґілеад, про стрільців і Артура Ельда… чув про Єрихонський пагорб, та й інших кривавих вигадок наслухався… але я ніколи не чув про стрільця, якому бракувало б двох пальців, про темношкіру жінку-стрільця чи про малого безвусого стрільця, який ще навіть голитися не скоро почне.

Ці слова шокували й спантеличили його сина. Слайтмен і сам збентежився, проте з притиском повів далі.

– Благаю прощення, якщо мої слова ображають вас, мені справді шкода…

– Слухайте його, слухайте, – промимрив собі під носа Оверголсер. Едді подумав, що коли його щелепа випнеться вперед ще бодай трохи, то відламається і впаде на землю.

– …але будь-яке наше рішення ще не раз нам відгукнеться. Ви повинні це розуміти. Якщо ми приймемо неправильне рішення, це означатиме смерть для нашого села й усіх його мешканців.

– Вухам своїм не вірю! – обурено закричав Тіан Джефордс. – Вони вам що, крутії якісь? Ви що, не бачите його? Не бачите…

Дружина взяла його за руку й стисла, та так міцно, що на засмаглій шкірі лишилися сліди від кінчиків пальців. Поглянувши на неї, Тіан принишк, але його губи стислися у вузьку смужку.

Десь віддалік закаркала ворона, і їй відповів ще пронизливішим вереском расті. Потім усе стихло. Одне за одним люди повертали голови до Роланда з Ґілеаду – почути, якою буде його відповідь.

Завжди одне й те саме, як йому вже остогидло. Їм потрібна допомога, проте без рекомендаційних листів вони її не приймуть. І параду свідків, якщо їх можна роздобути. Вони хочуть порятувати свої шкури без ризику: просто заплющити очі – і все, їх урятовано.

Роланд повільно гойднувся вперед-назад, обхопивши коліна руками. Потім кивнув, наче у відповідь на власні думки, й підвів погляд.

– Джейку, – сказав він. – Підійди до мене.

Глянувши на свого нового друга Бенні, Джейк піднявся і пішов до Роланда. Юк, як завше, потрюхикав назирці.

– Енді, – сказав Роланд.

– Сей?

– Принеси мені чотири тарелі з тих, обідніх. – Поки Енді пішов по тарілки, Роланд сказав Оверголсерові: – Сей, ви втратите трохи начиння. Коли до міста приходять стрільці, починаються руйнування. Така правда життя.

– Роланде, сумніваюся, що нам треба…

– А зараз помовч. – Хоч Роланд говорив увічливо, проте Оверголсер миттю замовк. – Ви розповіли свою історію, тепер ми розповідатимемо свою.

На Роланда впала тінь Енді. Стрілець забрав у нього тарілки, ще не помиті, масні й блискучі. Потім обернувся до Джейка, з яким сталася помітна зміна. Коло Бенні-молодшого, спостерігаючи за хитромудрими витівками Юка й від гордості за улюбленця всміхаючись на всі кутні, Джейк виглядав, як будь-який дванадцятирічний хлопчисько, – безтурботний і веселий. Тепер усмішка зникла з його обличчя й важко було навіть збагнути, скільки йому років. Погляд його синіх очей схрестився з Роландовим, майже того самого відтінку блакиті. Під пахвою в нього висів «рюгер», якого Джейк забрав зі стола свого батька в тому, іншому житті. Спусковий гачок було закріплено за допомогою петлі сирицевої шворки, яку Джейк розв’язав наосліп, одним рухом.

– Скажи свій урок, Джейку, сину Елмера, і будь непохитним.

Роланд чекав, що Едді або Сюзанна втрутяться, але вони мовчали. Глянувши на них, він побачив, що їхні обличчя так само холодні й суворі, як і Джейкове. То добре.

Джейків голос був безбарвний, проте слова звучали суворо і впевнено.

– Я цілюся не рукою. Той, хто цілиться рукою, забув лице свого батька. Я цілюся оком. Я стріляю не рукою…

– Не розумію, до чого тут… – почав Оверголсер.

– Замовкни, – наказала Сюзанна, наставивши на нього вказівний палець.

Джейк наче й не чув. Він невідривно дивився у вічі Роландові. Права рука з розставленими пальцями лежала на грудях.

– Той, хто стріляє рукою, забув лице свого батька. Я стріляю розумом. Я вбиваю не з револьвера. Той, хто вбиває з револьвера, забув лице свого батька.

Пауза. Джейк втягнув повітря. І видихнув його зі словами:

– Я вбиваю серцем.

– Убий їх, – сказав Роланд і одразу ж підкинув чотири тарілки високо в повітря. Кружляючи, вони здійнялися вгору, чорні круги на тлі білого неба, й розлетілися в різні боки.

Не встигли всі спам’ятатися, як Джейкова рука, та, що спочивала на грудях, блискавично витягла рюгер з муфти, рвучко здійняла його вгору і, здавалося, натисла на спусковий гачок ще тієї миті, коли Роланд кидав тарілки. Вони вибухнули не одна по одній, а неначе всі