read-books.club » Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 78
Перейти на сторінку:
class="book">— Але як таке могло статися? — запитала Маріс із палаючими очима. Вона схопила старого книжника за рукав. — Ну ж бо, кажіть!

— Земле всеплодюща! — вигукнув Чіпус. — Як же ти на нього схожа! Тепер я це бачу… — Він похитав головою. — Ще замолоду Лініус навідувався до Великої бібліотеки, — пояснив він. — Юнак тікав із Водограйного дому, розчарований нудним педантизмом недолугих учителів; він прагнув ближче доступитися до щирої стародавньої мудрості, захованої у висячих берестяних сувоях. Спершу я втаємничив його в основи землезнавства. Пізніше, осягнувши всі премудрощі бібліотечного дерева, він почав незалежно від мене керуватися своїми власними зацікавленнями.

Квінт кивнув головою.

— Ось чому він знав це місце, як свої п’ять пальців, — здогадався хлопець. — Він міг докладно розтлумачити мені, де знайти потрібний йому сувій.

— Тепер мені ясно, щo ти робив у моїй бібліотеці, — задумливо протяг Чіпус. Він звів очі догори. — Ти, звісно, не пам’ятаєш, за яким сувоєм шукав Лініус?

— Я… не розібрав гаразд напису, — замулявся Квінт. — Він…

— Тоді де саме ти його знайшов? — поцікавився Чіпус. — Будь ласка, спробуй пригадати. — Він втопив у хлопця неблимний погляд. — На яке дерево знань ти здирався?

Квінт напружив мозок і на мить злякався: ану ж зустріч із блискуном-самітником витравила з його пам’яті цей ключовий спогад. Але потім, перед його внутрішнім зором нараз постала золота табличка.

— Повітряні створіння! — випалив хлопець.

Чіпус кивнув головою.

— Ти певний?

— Так, — сказав Квінт. — Я мав лізти праворуч і вгору аж до верху, обираючи відгалуження з «не» — «не-птахи», «не-рептилії», «не-ссавці»… Сувій звисав під перехрещенням двох поперечок, — пояснив він. — «Небесні» і… і… не пригадаю, хоч забий.

Обличчя Чіпусове спохмурніло.

— Що могло бути на умі в мого колишнього учня? — мовив він занепокоєно. — Де ж бо це видано — дозволяти своїй доньці та учневі самим-одним блукати кам’яними щільниками?

Маріс і Квінт ззирнулися. Тут, у спорожнілому лігві криваво-червоного блискуна, вони раптом відчули себе жалюгідними і страх самотніми комашками. Мабуть, оцей чудернацький обідраний бібліотекар у паперовому одязі, посідач такого чудодійного зілля, і справді міг би їм допомогти. Квінт у темряві потис руку Маріс. Вона відповіла йому тим самим.



— Чи можна вам вірити? — запитала Маріс.

— Вірити мені? — усміхнувся Чіпус. — Може, я і землезнавець, але колись твій батько на мене покладався.

— Чудово! — На Марісу раз налягла страшенна втома. — Розкажи йому, Квінте.

Квінт кивнув головою. Він докладно розповів йому, як Найвищий Академік, віднедавна одержимий якоюсь роботою, узяв собі за помічника його, Квінта. Хлопець розповів Чіпсові про їхні нічні мандрівки до кам’яних щільників та про страшенні рани, що їх професор звідти виніс. Хлопець описав підступного типа зі срібним носом та підозрілого охоронця, описав зумисну аварію повітряної клітки…

Чіпус слухав мовчки, нахнюплений, зі збриженим чолом та непроникним обличчям. І тільки, коли Квінт дійшов до того, що він устиг побачити і почути всередині склепу, Чіпус нарешті звів голову.

— Велика світна куля? — запитав він. — Голосне ридання? — Його обличчя сполотніло. — Невже це правда?

Маріс затремтіла. Після зустрічі з жахливим блискуном-самітником вона ледь стояла на ногах і їй нудило.

— Чи не покинути б нам це місце негайно ж? — прошепотіла вона. — Будь ласка.

Та Чіпус не озвався й словом. Він свердлив поглядом пітьму.

— У сиву давнину, — тихо мовив він, немов звертаючись до самого себе, — таку сиву, що це вже стало майже легендою… невже мій колишній учень справді віднайшов загублену Старожитню лабораторію Першовчених?

Квінт нахмурився.

— А я гадав, ніби Велику Лабораторію перетворили на Скарбницю, — зауважив він, пригадуючи урок із короткого курсу історії, почутий від незнайомого типа на Віадукових сходах.

Чіпус заперечно похитав головою.

— Колись були дві лабораторії, — пояснив він. — Велика і Старожитня. Кожна мала цілком відмінне призначення. Велика Лабораторія була осердям землезнавчих студій, місцем, де аналізували і класифікували нові відкриття — зоологічні, ботанічні, мінералогічні… Аж поки її загарбали небознавці й перетворили на Скарбницю, — додав він гірко. — А Старожитня лабораторія… О, Квінте, хлопче мій, — сказав Чіпус, — навіть тоді, коли скеля була молода, її вже знали як Старожитню лабораторію, бо саме тут займалися своєю триклятою справою вчені, які вивчали походження матерії.

Він витяг із кишені носовика і витер холодний піт, яким зросилося його чоло.

— І що ж вони робили? — поцікавився Квінт.

Чіпус здригнувся.

— Їм не бракувало зверхності, — сказав він. — Як і марнославства. Розуміти світ уже сущий — було для них замало. Вони… — Голос його урвався.

— Що? — нетерпляче запитав Квінт.

— Вони замахнулися на найвікодавнішу таємницю — загадку життя, — відрік він. — Та й давай бавитися у світобудову.

Квінт мало не онімів з подиву.

— І… і в них вийшло? — запитав він.

— Цього ніхто не знає, — відказав Чіпус. — Та вочевидячки сталася якась страхітлива помилка, бо за легендою Першовчені повісили на лабораторію замок і перекрили хід до неї через кам’яні щільники. А невдовзі зайшла Велика схизма між землезнавцями та небознавцями, і про обидві лабораторії та експерименти в їхніх стінах просто забули, — Чіпус зітхнув. — Відтоді те все залишалося великою таємницею, хоча, судячи з твоєї оповіді, у Санктафраксі є хтось, хто міг би знати відповідь. Себто Лініус Паллітакс.

Маріс, чия неуважність, як вона виявила, невпинно зростала, на згадку про батька звела голову. Він учинив щось страхітливе, це було ясно як день, але дівчині все плуталося в голові. Маріс ледве дихала. Світ їй вернувся, а ноги поробилися, мов ганчір’яні. Вона стояла навшпиньки, погойдуючись уперед-назад, і ризикуючи будь-якої миті гримнути додолу.

— Маріс! — гукнув Чіпус, ступаючи крок уперед, щоб підтримати дівчину. Він обернувся до Квінта. — Що й казати, перепало їй від блискуна — далеко більше, ніж тобі, — похитав головою вчений. — Вона була на волосинку від смерті, коли я її

1 ... 47 48 49 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"