read-books.club » Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

234
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Темнолесникове прокляття» була написана автором - Пол Стюарт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги / Фентезі".
Поділитися книгою "Темнолесникове прокляття" в соціальних мережах: 

Найвищий Академік летючого міста Санктафракса Лініус Паллітакс заприсягся для загального добра об’єднати небознавців і давнішніх вигнанців-землезнавців. Для цього йому негайно потрібен помічник для владнання надзвичайно важливого і таємного доручення. Проте Найвищий Академік навіть не здогадується, що його справа може вартувати життя не лише йому, а й його дочці Маріс і Квінту — синові його найкращого приятеля.

Ілюстрації Кріса Рідела
З англійської переклав Анатолій Саган

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 78
Перейти на сторінку:
Пол Стюарт, Кріс Рідел
Темнолесникове прокляття

Присвячується Джозефові, Вільямові, Кеті, Анні та Джекові


Вступ

Далеко-далеко звідси, випинаючись уперед, мов бушприт могутнього скам’янілого корабля, нависає над безоднею Світокрай. Занурене у мряку і розташоване на межі з відкритим небом, це місце — край лісів, мочарів та кам’янистих пустищ.

У різних районах Світокраю живе сила мешканців: від тролів, мегер-печерниць та гоблінів сповненого небезпек Темнолісу до привидів і примар підступного Присмеркового лісу, від безбарвних тварин-санітарів Багнища до білих круків Каменосаду. А в Нижньому місті — отому розбурханому величезному мурашнику, розташованому на берегах Крайріки — знайшли собі притулок істоти з усього Світокраю, які прибилися сюди в пошуках кращої долі.

Однак, не всі мешканці Світокраю топчуть ногами земну твердь. Деякі з них — скажімо, жителі великого летючого міста Санктафракса — в буквальному розумінні витають у хмарах. У розкішних палацах та вежах живуть і працюють учені, алхіміки, молодші підручні та учні, ну й, звісно ж, усі ті, завдяки кому вони можуть присвячувати своє життя дослідженням та науці: охоронці, служба, кухарі та прибиральники.

Скелю, де збудовано Санктафракс, величезним Якірним ланцюгом припнуто до помосту посередині Нижнього міста, і, виснучи над ним, вона не перестає розростатися. Як і решта летючих скель Світокраю, вона походить із Каменосаду: там вона проклюнулась із землі й росла собі, потім її виперли на поверхню молодші скелі, пророслі зісподу, а вона й далі збільшувалась у розмірах. Коли брила, розростаючися, стала така легка, що ось-ось мала злинути в небо, до неї прикували ланцюга.

Протягом багатьох років усе нові й нові покоління будували на скелі щоразу величніші й бучніші споруди. Розкішна колись Велика бібліотека та знаний у давнину Палац світла виглядають карликами поруч із Коледжем Хмар, помпезною Школою Світлознавства і Темрявознавства, Вежами-близнючками Мрякощупістів, ну й, звісно, Піднебесною обсерваторією. Остання добудова до Головного віадука — має статична мармурова пішохідна доріжка, перекинута над землею між Обсерваторією та Ратушею — вражає найбільше своєю пишнотою та ряснотою оздоб.

Верховодить над тим усім Найвищий Академік, особа, яку обирають санктафракські вчені за її розум та незалежність. Давніше цю посаду обіймав один із книжників-землезнавців. Нині ж, коли всім у Санктафраксі рядять небознавці, Найвищого Академіка обрано з їхніх лав.



Його ім’я — Лініус Паллітакс. Він батько і вдівець. У своїй тронній промові він наголосив на потребі об’єднатися для загального добра небознавцям і давнішнім вигнанцям-землезнавцям. Побувавши в найглибших надрах летючої скелі, він осягає істину: якщо земля і небо об’єднуються на хибній основі, найблагіші наміри обертаються найбільшим злом.


***

Темноліс, Крайземля, Присмерковий ліс, Багнище та Каменосад… Нижнє місто і Санктафракс… Крайріка… Назви на мапі…

Та за кожним із тих наймень криються тисячі історій — як занотованих у стародавніх сувоях, так і переказуваних із покоління в покоління — історій, що їх можна почути ще й нині.

Подана нижче — лиш одна з них.

Розділ перший
Палац тіней

У великому склепінчастому Палаці тіней панувала тиша, хіба що чути було свист вітру та ляскучу, хоча й легеньку, ходу велетенської комахоподібної істоти, яка, погойдуючись, чапала мармуровою долівкою. Крізь коло аркових вікон високо вгорі просмикувалося кволе світло, розтинаючи тьмаве повітря. Вітерець, віючи з-поза Світокраю, повільно обертав на Якірному ланцюгу летючу Санктафракську скелю, і сонячне проміння знай ворушилось, а тіні пускалися в танок.



Веретенник затримався на мить біля широких сходів і глянув угору. Крізь його шкіру, здатну змагатися своєю прозорістю з горішніми арковими вікнами, було видно, як плине його жилами кров, як б’ються шестеро його сердець, як поволі перетравлюється у прозорому шлунку вчорашня вечеря. Світло вигравало на тремтливих вусиках-антенах, запалювало келих та пузату пляшечку свіжого напою на полірованій мідяній таці, затиснутій у його лапах. Веретенник пильно до чогось прислухався.

— Де ви, пане? Де ви? — бурмотів він собі під ніс.

Жук повернув свою клинцювату голову набік. Його антени нетерпляче ворушилися. Вони впіймали приглушений гомін голосів: звідкись із цього величезного приміщення долинали далеке бурчання старої мамки, лісової трольчихи, і тихий, проте жвавий голос молодої панночки, обидві видавалися украй заклопотаними, а також сухий кашель, — поза всяким сумнівом, із кабінету його пана.

— Чую вас, мій пане, — стрепенувся веретенник. — Я певен, вам би не зашкодив ковточок зіллячка, аби сприйняти новину, яку я несу, — гомонів він сам до себе деренчливим голосом. І, під дзенькіт келиха об пляшечку, дивоглядна істота почала довге сходження нагору.

Веретенник знав напам’ять ці сходи, як і кожен закуток, кожну шпарину в здоровенному Палаці тіней з його потайними кімнатами, смертодайними ямами та коридорами, які вели в нікуди, величезним балконом, звідки цілі сторіччя Найвищі Академіки зверталися до вчених унизу, до цих запеклих змовників та інтриганів. Мало того, він знав усі палацові таємниці, його чутливі вуса ловили шепоти, плітки, чутки та поголоси.



Веретенник, важко відсапуючи, зупинився на першому помістку і, переводячи дух, подумав, що літа аж ніяк його не молодять. Так, він був старий навіть як на веретенника. Сто вісім весен перевернулось відтоді, як він вилупився з кокона на підземних плантаціях колонії бражних гоблінів у далекому Темнолісі. О, як давно те було!..

Работоргівці… Вони прийшли до них, потолочили лани з дорогоцінними грибами і поневолили веретенників, змусивши на себе працювати. Але тільки не Щипа, ні! Він був тоді молодою комахою — прудкою, меткою на розум. Почувши, як работоргівці ламаються крізь мури, він забився у глухий закут і, злившись із сутінню, став

1 2 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"