Читати книгу - "Повзе змія"

мати можливість зникнути, коли зовсім шкіру обсмалить. Але повірте мені, тих грошей на оплату послуг адвоката класу Гужви не вистачило б у жодному разі. Отже, там якісь інші інтереси, Гужва старався на совість, такі пасажі завертав — куди братися американським серіалам! Але все це, вибачте, голим задом об асфальт. Навіть якби йому вдалося довести, що половину вбивств його підзахисний вчинив у стані афекту, ще якусь частину — для самозахисту, потрійне вбивство в Харкові та останній епізод, з Микитенком, уже самі по собі тягнуть на вишку. Найцікавіше — Баглай теж на щось сподівався. Коли зачитали вирок, стояв, наче стовп, так само повертався в камеру. А там, начальник СІЗО особисто мені казав, на стінки кидався, горлав, аж камера тремтіла, всіх порізати обіцяв, всіх дістати, з усіма розібратися, кожному страшною смертю погрожував. Потім, щоправда, заспокоївся. Поки слідство йшло, зовсім інакше тримався, навіть стіхи всім писав.

— Я про це вже чула. І гарні?

— Ну, тут я пас. На віршах не знаюся. Начальнику нашому писав, Черниченку. Слідчому своєму. Подрузі на волю, на хаті в якої його й забрали. Прокуророві міста, голові суду, начальнику міліції. Навіть мені. Цікаво вам?

— Звичайно!

— Кудись я цього стіха задів, — Калита висунув верхню шухляду, порився в ній, переглянув одну за одною ще дві, зазирнув до сейфу, витягнув тоненьку течку, а з неї — складений удвоє аркуш, розгорнув, пробіг очима: — Ну, це не мені особисто. Це ніби жінці.

— Коханій? — у запитанні Олени бриніла надія.

— Не знаю, чи здатен Баглай узагалі когось любити. Ось, читайте самі. Почерк розберете?

— Спробую.

Почерк убивці восьми чоловік виявився справді на диво розбірливим. Літери він виводив старанно, мов школяр. Видно, що великої практики письма він не мав, але досить правильно розставлені коми, та й узагалі граматичних помилок майже не було, що її до певної міри здивувало. Олена пробігла очима текст, потім перечитала його уважніше. Щось таки в цьому всьому є:

Вечір сині панелі торкає, Розвіває листя старе, Лиш мені спокою немає, Навіть спирт мене не бере. Ех ти, серце моє, в тривозі, Ніби хтось проводить смичком. Проститутка юна на розі Мерзло кутається в пальтечко. Музикант у чадному підвалі Знай співа кримінальний сонет, Я лишаюся тут і далі І морочусь, як справжній поет. В мене зуби у кокаїні, В мене написи на руках, Пропиваю ці ночі сині Сиротою по кабаках. Все проп’ю — і любов і славу, Задушу в своїм серці щем. Тільки ти пам’ятай, шалаво, Ти про мене згадаєш іще. Ще захочеш любові моєї, Ще захочеш щоб я прийшов, Тільки знай, що ласки твоєї Я шукав, але все ж не знайшов. Вечір сині панелі торкає, Розвіває листя старе, Лиш мені спокою немає, Навіть спирт мене не бере…

— Більше немає? — Олена простягнула Калиті папірець.

— Сподобалося? Можете ксерокопію собі зробити. Взагалі, я подивлюся, попитаю в оперів. Він тут творчі злети демонстрував.

— Чесно — не знаю, сподобалося чи ні. Приблизно чогось такого я й чекала. Якісь образи на життя… Тут для психологів роботи й роботи. Чи психіатрів.

— Гаразд, — Калита поклав теку назад у сейф, замкнув його, сховав ключа до кишені, змінив тему: — Вірші — не злочин, а наш Баглай — не поет. Серйозних грошей у нього ніколи не водилося. Розбійний напад, Лєно, не означає автоматично, що розбійники знайшли купу бабок. У більшості випадків їхні розрахунки не виправдовувалися. Зрозуміло, зовсім бідних вони не обносили, але й жодного підпільного мільйонера не трусонули. Брали тільки гроші, по можливості — золото, а заодно те, що можна швидко збути: імпортні телевізори, відики, особливо їх цікавили комп’ютери. Все це скидалося баригам за півціни, після розподілу на кожного припадала справді не надто значна сума. Тому вони й брали кількістю. Тому й зібрав Баглай різних людей. Ударна група, основна, так би мовити, — він і ще четверо відмороз-ків. Далі — наводчики-розвідники, ще четверо, одна дівчина серед них, усі в різних містах. Постійний постачальник зброї місцевий, слобожанський. Рідний батько за транспорт відповідав, працював тут приватним таксистом. Чого ж Баглая врешті-решт у наші краї занесло. Батьки розлучені давно, мати в Херсоні живе, їх у неї четверо, три хлопчики й дівчинка, Богдан — друга дитина. На нього, аби ви знали, мати молилася. До восьмого класу така дитина була — хоч до рани прикладай, — Калита кинув бичок у паперовий кульочок, машинально згорнув його, кинув у кошик, не влучив, нахилився, підібрав і з другої спроби закинув вдало. — Ага, про що я?

— Богдан Баглай — надія мамина, — нагадала Олена.

— Саме так. Відмінник, переможець спочатку міської, потім — обласної олімпіади з математики, шкільні