Читати книгу - "Повзе змія"

— Микитенка, — нагадав Калита.

— Микитенка. Теж, до речі, слизька постать, але в нього родина лишилася. Ви взагалі в курсі справи, Оленко?

— У загальних рисах. Я ж для того й приїхала, аби докладно про все дізнатися.

— Гаразд, потім про це. Ви приплюсуйте сюди його художества в інших містах. Миколаїв, Хмельницький, Харків, Львів, одних збройних пограбувань з усіх регіонів на ньому чотирнадцять, а ще під його проводом машини та броньовані двері підривали. Підсумок: сорок один розбій, три з них — із трупами. Плюс просто вбивства з помсти, зведення рахунків.

І це лише те, про що ми знаємо. Чи не забагато для двадцятип’ятирічного парубка і чи розберетеся ви в усьому цьому, Оленко? Ось що мене особисто хвилює насамперед. Тільки не треба зараз казати, що ви хочете нас прославити. Справді, відзначилися, але все в минулому. Подумайте, як сприймуть наші колеги з тих регіонів, де Баглая проґавили, всю цю інформацію. А показати оцей ваш «кримінальний портрет» тишком у вас не вийде, адже справа досить гучна. Тому, — судячи з чергової зміни тону, полковник підводив остаточний підсумок розмови, — вам доведеться не лише враховувати слизькі моменти, а й рахуватися з ними. Те, що для вас, журналістів, сенсація, нам не завжди вигідно афішувати. Ось якщо ви це зрозумієте, наша з вами співпраця стане взаємно вигідною.

Малиновський попереджав — на неї почнуть тиснути. Але він знову, виявляється, мав рацію: відсутність досвіду вирішувати подібного роду справи їй цілком компенсувала професійна інтуїція.

— Поки що, на мою думку, ви переконали мене в одному, — вона подарувала офіцерам міліції фірмову посмішку екс-ведучої кулінарної програми. — Я справді досить приблизно уявляю собі, про що, власне, йдеться і чого саме варто уникати. Тільки отримавши максимально повну інформацію щодо справи Баглая, я можу предметно повернутися до цієї розмови та обговорювати кожне питання, яке в мене виникне, по пунктах. Згодні?

— Куди від вас подітися! — розвів руками полковник Черниченко. — Степане Юрійовичу, передаю молоду симпатичну під твою опіку і заздрю тобі білою заздрістю. Максимум уваги, порозв'язуй із гостею всі питання, тримай мене в курсі. На сьогодні можеш бути умовно вільним, тільки мобільник тримай при собі. Можеш знадобитися…

У себе в кабінеті Калита ввімкнув електричний чайник, витяг із сейфу банку розчинної кави, з підвіконня взяв дві чашки, одну, з відбитим вушком, підсунув до себе. З шухляди видобув ложечку, зняв кришку з банки.

— Вам скільки?

— Одну. І води більше, я слабеньку п’ю. Цукру так само мінімум.

— Слабеньку — так слабеньку. Можу крапнути туди коньячку.

— Я більше люблю різні вина, і то в дуже помірних кількостях.

— А хочете з міліцією працювати.

— Не зрозуміла?

— Це я так, загалом, — Калита кинув у її чашку ложечку цукру. — Досить?

— Можна було навіть половинкою обійтися, але дякую, нормально, — аби він не спробував кинути в каву ще щось протипоказане їй, Олена швидко схопила свою чашку за вціліле вушко і, обпікаючи губи, сьорбнула малосмачний напій. Але господар кабінету, судячи з усього, смаковими якостями гарячої кави не переймався взагалі.

— А наш із вами Богдан Баглай спиртного взагалі не вживає. Не курить. Про наркотики, звісно, мови немає. Я покажу вам його так звані вірші — ніби інша людина пише. Там і наркотики, і пиятика — словом, такий собі досвідчений вурка, життям битий. Ну, ми до цього ще повернемося. Думаю, для загальної характеристики образу вам це знадобиться. Що ще? Ну, грубе чи там жаргонне слівце вкрутити може, але матюка ви від нього не почуєте. Справді, цікавий персонаж, унікальний у своєму роді. Я з ним мав кілька довгих розмов, просто так, як кажуть, за жисть. Тому не здивувався, коли ви про його згоду на інтерв’ю сказали. Боюся тільки, що ви з ним не впораєтеся.

— Чого нам з ним поратися? Вирок є, він сидить, ізольований від суспільства. Закон торжествує. До речі, він у вас іще довго сидітиме? Я чула, тих, кому дають довічне, переводять у спеціальні місця.

— Правильно. До Вінниці чи до Житомира, там вони всі відбувають… Тільки адвокат із апеляцією носиться, хоча справа марна, все одно вирок не змінять. Потім іще купа різних документів, бюрократія, словом, у нашому СІЗО йому десь від трьох місяців до півроку реально паритися. Не розумію, на що адвокат взагалі сподівався. Закурити можна?

— Ми на вашій території.

— Правильно, а ви — гостя. Може, у вас алергія на тютюновий дим.

— У мене, швидше, імунітет, — Олена мужньо пила каву. — На роботі довкола всі смалять, наче павуки, звикла вже. Взагалі, не робіть на мене поправки, не зраджуйте звичкам. Так ми про адвоката говорили.

Калита закурив, зробив ковток зі своєї чашки, замість попільнички скрутив кульочком почерканий аркушик, який витягнув із верхньої шухляди, струсив попіл туди.

— Про адвоката. Є такий Едуард Гужва, толковий мужик, але з певною репутацією. Частенько крутих витягає з різних кримінальних пригод, вони йому платять відповідно. А в Баглая звідки гроші, Гужва ж бере по-дорослому.

— Ну як, щойно мені сказали — тільки в Слобожанську та області двадцять сім розбоїв. Певне, гроші десь були заховані на такий випадок…

— Можна, вас Лєною називати? — Олена кивнула, — Так ось, Лєно, ви справді нічого не знаєте про Богдана Баглая. Я не дорікаю, для цього ми з вами тут і зібралися. Розумієте, Баглай не передбачав, як ви кажете, такого випадку. Він, наче той Колобок, уже не раз від бабусі з дідусем тікав, від вовка, зайця та ведмедя. Звичайно, тримав він щось на зразок чорної каси, аби