Читати книгу - "Айвенго (укр)"

— Те, що я в змозі Сплатити, — відповідав Ательстан, — аби це не суперечило честі й мужності. Відпусти мене на волю разом з усіма моїми супутниками, і я дам тисячу золотих викупу.

— І, крім того, відповідатимеш перед нами за негайний відступ цього наброду, що юрбиться навколо замку? — спитав Фрон де Беф.

— Наскільки це буде в моїй владі, — відповідав Ательстан, — спробую віддалити їх і не сумніваюсь, що названий батько мій Седрик допоможе мені в цьому.

— Отже, справу залагоджено, — сказав Фрон де Беф. — Тебе і твоїх супутників ми відпустимо з миром, а ти за це сплатиш нам тисячу золотих. Тільки от що: ця угода не стосується єврея Ісаака.

— Ані його дочки, — додав тамплієр, який увійшов до зали під час переговорів.

— Та вони і не належать до компанії цього сакса, — сказав Фрон де Беф.

— Якби вони були з нашої компанії, — відповів Ательстан, — я б соромився назватися християнином. Робіть що хочете з цими нечестивцями.

— Питання про викуп не стосується також і леді Ровени, — мовив де Брасі. — Нехай ніхто не скаже, що я відмовився від такої здобичі, не встигнувши як слід побитися через неї.

— Наш договір, — втрутився Фрон де Беф, — не стосується також і цього проклятого блазня. Я залишаю його за собою і маю намір показати йому, як зі мною жартувати.

— Леді Ровена, — відповів Ательстан із незворушним спокоєм, — моя наречена. Краще я дам роздерти себе на шматки дикими конями, ніж погоджусь розлучитися з нею. А невільник Вамба пожертвував собою заради порятунку мого названого батька Седрика. Тому я радше сам загину, ніж дозволю завдати йому хоча б найменшої кривди.

— Твоя наречена? Леді Ровена засватана за такого васала, як ти? — сказав де Брасі. — Знай же, що принци з дому Анжу не видають опікуваних ними наречених за людей такого низького походження, як твоє.

— Мій рід, гордий нормане, — відповідав Ательстан, — набагато давніший і чистіший, ніж у якогось злиденного французика, який тільки тим і заробляє на життя, що торгує кров'ю злодіїв і бродяг, набираючи їх під свій безславний прапор. Мої предки були королями. Імена їхні оспівані менестрелями, закони їхні були закріплені Радою старійшин. Ховали їх під спів молитов святими угодниками, а над прахом їх зведені собори.

— Що, де Брасі, перепало тобі? — сказав Фрон де Беф, радіючи одповіді, що дістав його приятель. — Сакс вишпетив тебе досить-таки влучно.

— Так, наскільки бранець здатен влучити в ціль, — відповідав де Брасі з удаваною безтурботністю. — У кого руки зв'язані, той дає волю своєму язику. Але хоча ти і меткий на язик, друже, — продовжував він, звертаючись до Ательстана, — леді Ровена від цього навряд чи стане вільнішою.

Ательстан, який щойно виголосив таку незвично довгу для нього промову, нічого не відповів. Але тут розмову перервала поява слуги, який доповів, що біля брами стоїть чернець і благає впустити його.

— Заради святого Беннета, заступника цієї злиденної братії, — сказав Фрон де Беф, — бажав би я знати, чи справжній це чернець, чи знову переодягнений ошуканець! Обшукайте його, раби, і, якщо виявиться, що вас знову обдурили, я звелю вирвати вам очі, а в рани набити гарячих вуглин.

— Я згоден наразитися на ваш гнів, мілорде, якщо цей чернець несправжній, — мовив Жиль. — Ваш зброєносець готовий поручитися, що це отець Амвросій — чернець, котрий служив пріору із Жорво.

— Впустіть його! — наказав Фрон де Беф. — Цілком імовірно, він приніс нам вісті від свого веселого хазяїна. Мабуть, нині в чорта свято і ченці на деякий час звільнені від своїх обов'язків, судячи з того, що вони так вільно розгулюють по всьому краю. Відведіть назад полонених. А ти, саксе, гарненько подумай про те, що тут чув.

— Я вимагаю, — сказав Ательстан, — щоб мене тримали в ув'язненні з пошаною і щоб піклувалися як слід про мою їжу і нічліг, згідно з моїм походженням та правилами поводження з особами, що підлягають викупу. Я заявляю, що той із вас, хто вважає себе за старшого, особисто відповість мені за зазіхання на мою свободу. Я вже посилав тобі виклик через твого дворецького, отже, ти знаєш, чого я вимагаю, і зобов'язаний відповісти мені. Ось моя рукавичка.

— Я не відповідаю на виклик свого бранця, — сказав Фрон де Беф, — і ти також не повинен відповідати, Морісе де Брасі. Жилю, — продовжував він, — повісь рукавичку Франкліна на один з оленячих рогів там, на стіні. Нехай вона висить там, доки її власника не буде випущено на волю. А тоді, якщо він здумає вимагати її назад чи скаже, що я протизаконно взяв його в полон, він матиме справу з людиною, яка ніколи не відмовлялась іти назустріч ворогові.

Саксонських полонених повели назад, і в ту ж хвилину впустили до залу ченця Амвросія.

— Мати Пресвята, — сказав чернець, озираючись на присутніх лицарів, — нарешті я в безпеці і серед справжніх християн!

— У безпеці — це точно, — одказав де Брасі, — а що стосується справжніх християн, то от тобі могутній барон Реджинальд Фрон де Беф, який відчуває найглибшу відразу до всіх євреїв. А це добрий лицар Храму, Бріан де Буагільбер, нещадний винищувач сарацинів. Коли це погані християни — не знаю вже, яких тобі ще треба!

— Ви друзі і союзники преподобного отця нашого у Христі, пріора Еймера з абатства Жорво, — сказав чернець, не помічаючи іронії у відповіді де Брасі, — і, згідно з лицарською обітницею та християнським милосердям, ваш обов'язок — виручити його, тому що, як говорить блаженний Августин у своєму трактаті De Civitate Dei