Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Ісфахані він насолоджувався гостинністю шаха Аббаса II, котрий цінував товариство франків, тобто європейців, і на їхню честь влаштовував бенкети при дворі.

Шарден прожив у Ісфахані десять років і досконало вивчив стиль життя персів. У той час місто було на піку свого розквіту. У 1671 р. Шарден знову подорожував Персією чотири роки, поки не повернувся назад до Франції. Будучи гугенотом, він був змушений тікати від переслідувань католиків до Англії, де його прийняли до двору короля Карла II. У 1711 р. Шарден написав книжку, присвячену своїм подорожам (Journal du voyage du chevalier Chardin).

Складений Шарденом опис Ісфахана та ісфаханців веселий і яскравий. Читаючи його життєрадісний твір, легко зрозуміти, чому Ісфахан був популярним місцем для багатьох європейських дипломатів і купців.

На думку Шардена, мешканці Ісфахана були щирі, мали багату уяву. Вони цікавилися наукою, мистецтвом і механікою. Також вони неупереджено ставилися до різноманітних задоволень, через що й були зацікавлені в розвиткові економіки та підприємництва. Це спостереження Шардена з відтінком легкого несхвалення виявляє цінності автора як представника протестантського світу, в якому ощадливість і поміркованість були найважливішими чеснотами.

«Вони ставляться доволі по-філософськи до добрих і поганих сторін життя, а також до очікувань майбутнього. Вони трохи зіпсовані власною жадібністю, мріють лише про прибутки, які можна витратити. Вони насолоджуються тим, що мають, не боячись майбутнього. Адже майбутнє вони ввіряють у руки провидіння і долі».

Шарден уважає, що найдивовижнішою особливістю перських звичаїв була доброзичливість до іноземців. Їх сприймали добре і піклувалися про них. Перси були відомі своєю гостинністю й толерантні щодо різних релігій. Єдиним винятком, на думку Шардена, є священики, які всюди люто ненавидять усіх, хто не поділяє їхніх думок. Звичайні перси, зазначає Шарден, дуже культурні та чесні у питаннях віри. Вони прагнуть також уникати будь-якої конкуренції та жорстокості.

Шарден зазначає, що перси дуже зацікавлені у навчанні своїх дітей. Вони культурні та виказують люб’язностей більше, ніж будь-хто інший деінде у світі. У поводженні вони елегантні, серйозні, величні та надзвичайно ласкаві. І завжди не забувають хвалити одне одного.

Так натхненно Шарден вихваляє ісфаханців, що можна подумати, нібито він викурив забагато кальяну, проте інші європейці поділяють його захват. Наприклад, португальський посол де Гувеа розповідає, що мешканці Ісфахана напрочуд відкриті щодо іноземців, позаяк звикли кожного дня радитися з представниками різних націй.

Коли іноземний купець до того ж знайомився зі сферою громадських послуг у Ісфахані, торгівля йшла відмінно. У Персії купцям пропонували зручні та безпечні місця для поселення й склади для товару.

Одною з важливих послуг була система дорожніх митниць. Коли купець платив митний збір, йому надавали охоронця, чиїм завданням було захищати безпеку каравану. Охоронці підпорядковувалися місцевому губернаторові. Система працювала бездоганно, адже багато хто з європейських купців зазначали безпечність шляхів Персії. Охоронці перевіряли всіх підозрілих подорожніх і тих, хто подорожував один. Також речі, що були викрадені із заїжджих дворів, швидко повертали господарям. Ба більше, європейським мандрівникам імпонувало привітне поводження охоронців порівняно з чиновниками сусідніх країн.

Один із багатьох заїжджих дворів в Ісфахані. Малюнок Ежена Фландена, 1851 р. Заїжджі двори слугували домівкою для купців із різних країн і міст. Французький місіонер Рафаель ду Манс зауважив, що Персія — наче великий заїжджий двір, в якому дві двері

Перське слово караван-сарай означає захищене місце для перебування караванів. Такі перські заїжджі двори слугували домівкою для купців із різних країн і міст. Караван-сараї були розташовані уздовж головних шляхів. У них селилися мандрівники, паломники та купці. У містах на кшталт Ісфахана у караван-сараях мешкали студенти, вчені й переважно купці-оптовики. Останні продавали товари роздрібним торговцям, через яких вони потрапляли на базар. Зокрема, дуже масштабною була текстильна промисловість Ісфахана. Вважається, що на базарах Ісфахана були місця для понад 2500 ремісників, що продавали шовк, оксамит, дамаст і атлас.

Власники заїжджих дворів зазвичай витрачали частину своїх прибутків на те, щоб підтримувати їх у належному стані. Для купців велике значення мала безпека. Караван-сараї охоронялись і зачинялися на ніч.

В Ісфахані налічувалося в середньому 2300 караван-сараїв. Вони сприймалися настільки невід’ємною частиною перської культури, що, описуючи міжнародний ринок в імперії Сефевідів, французький місіонер Рафаель ду Манс зауважив, що Персія — наче великий заїжджий двір, в якому дві двері.

Іноземні оптові купці користувалися тридцятьма караван-сараями. Власні помешкання були в індійських торговців одягом і міняйл, у перських торговців кавою та тютюном, у торговців прянощами, у вірмен з Алеппо, що продавали іграшки та кальяни, у турків, що продавали папір і срібло, у торговців із Бухари та Хорасана, в іудейських торговців прянощами, у торговців із Багдада та Бахрейну, що продавали одяг і амбру. Навіть для продавців гранатів у місті були власні помешкання.

Англійські та голландські купці колоніальних акціонерних компаній мешкали у подібних заїжджих дворах біля базару, вони називали їх «заводами». Британська Ост-Індська компанія дістала право торгувати з Персією у 1616 р. Так Аббас зміг відкрити торговий шлях через Ормузьку протоку до Перської затоки, а звідти до Індії.

Ввічливість і гостинність були також частиною релігійних звичаїв. Мусульмани в Індії та Персії вірили: якщо гроші, зароблені нечесним шляхом, будуть витрачені на їжу й одяг, Аллах більше не відповідатиме на їхні молитви. Тому шах Аббас ІІ, поза сумнівом, страждаючи часом від докорів сумління, побудував заїжджий двір із невисокою орендною платою, названий його іменем. Також заможні купці були меценатами та благодійниками у власних районах міста.