Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

У своїх міркуваннях шах Аббас відштовхувався від ідеї, за якою владу потрібно розподілити порівну між аристократами, юристами та персами, турками, арабами й кавказцями. Шах вирішив легалізувати статус кавказьких в’язнів війни як чиновників (shahisawani — «лояльні до шаха») і збільшив їхню кількість в уряді.

Згодом вищі посади переважно обіймали грузини, черкеси або вірмени. В імперії Сефевідів було звичайною справою те, що спеціальний радник міністра і держсекретар із політичних питань часто був тим, кого сьогодні назвали б іммігрантом. Кавказці відігравали головні ролі в уряді Персії ще сотні років. Одним із найблискучіших їхніх представників був Аллахверді-хан, що став командиром армії та губернатором провінції Фарс.

Крім гуламів Аббас вербував до уряду професіоналів із числа кавказької шляхти. Призначаючи курдів на посади губернаторів прикордонних територій і постійно переміщаючи їх з місця на місце, Аббас боронив кордони своєї держави. Нова армія Аббаса захищала країну від нападів османів і моголів.

Можливо, Аббас і був щирим і поважав іммігрантів, проте приємним його навряд чи назвеш. Він безжалісно карав занадто підступних і владолюбних представників свого уряду. Мірза Мухаммед Мунші пропрацював візиром молодого шаха лише 67 днів, поки його не стратили за звинуваченням у заколоті. Від того часу шах тримав в уряді лише старших і досвідчених чиновників, у лояльності яких був впевнений. Власним нащадкам він не довіряв взагалі. Одного сина він наказав стратити, інших — засліпити. Показово, що Сталін уважав його прикладом для наслідування.

Релігійною толерантністю Аббас приваблював до Ісфахана вір­мен і євреїв, що оселялися тут і вели торгівлю. Якщо це не діяло, людей переселяли примусово. Восени 1603 р. шах Аббас переселив до Ісфахана тисячі вірменських родин із міста Джульфа, провінції Нахічевань, сучасного Азербайджану. Аббас був захоплений торговим і мистецьким хистом вірмен. Під час переселення ніхто не питався, якої думки про це самі вірмени, і це добре пам’ятають у Вірменії навіть сьогодні, чотириста років потому. Утім, шах обіцяв вірменам як компенсацію гарні умови й свободи в Ісфахані.

Нову Джульфу було засновано за наказом шаха Аббаса у 1606 р. як вірменський квартал. Вірмени мешкали в окремому районі міста, їх культуру та релігію поважали. Вважалося, що процвітання вірмен завдяки торгівлі принесе багатство також Персії. Хоча вітчизняною торгівлею опікувалися перси та євреї, міжнародну торгівлю тримали у своїх руках вірмени. Для Аббаса контакти між ними та європейцями були життєво важливими.

Історик економіки Фернан Бродель змальовує мережу вірменських представництв, що простягалася від Амстердама до Маніли. Вірмени мали контори в Кантоні, Сурабаї та Манілі, у Кадісі, Лондоні та Амстердамі. Деякі торговці подорожували аж до самої Мексики. На своїх мусонних кораблях вірменські купці плавали між Персією та Індією. У них були налагоджені торгові зв’язки з Росією, Туреччиною, Європою та країнами Індійського океану. У древніх документах розповідається про неймовірно розгалужені вишукані торгові мережі, якими керували вірмени. Хоч би куди їхали купці, до Шираза чи Сурата, до Агри, чи Патни, чи Катманду, всюди на місці їх зустрічав вірмен, що був радником і помічником для інших вірменських торговців.

Вірмени стали дуже заможними, і їхні будинки були наповнені предметами розкоші. Посол Англії Томас Герберт гостював у одному з таких будинків. Ширазьке вино лилось із золотих винних глечиків у золоті чаші, гостям подавали ситну їжу, наприклад смажених поросят. Єдине, що непокоїло Герберта, — це непристойні картини еротичного змісту на стінах будинку.

Вірмени збудували в Ісфахані багато церков. І на сьогоднішній день у місті активна вірменська громада й тринадцять церков, найкрасивіша з яких — Ванкський собор. Аббас хотів, аби купці зрозуміли, що Персія — найкраще в світі місце для торгівлі. На південному березі ріки Заяндеруд, крім вірменських святилищ, були святі місця та квартали представників різних національностей і релігій. Там були крематорії індусів і цвинтарі зороастрійців. Аббас дозволив католицьким місіонерам без перешкод правити службу. Також він фінансував будівництво церкви, що здійснювалося португальськими францисканцями з Гоа.

Інтелектуальна незаангажованість стала доброю політикою, і Ісфахан перетворився на один із найважливіших світових центрів дипломатичних зустрічей. Це було унікальне місто в ісламському світі.

Якщо держави торгують одна з одною, вони не воюють. Найкраща гарантія збереження миру — безперервні комерційні відносини з іноземцями. Шах Аббас досяг заможності та творчого розквіту своєї держави завдяки тому, що дозволив різним етнічним групам торгувати між собою. Останнє вимагало шанобливого ставлення до покупців і продавців.

Двір Сефевідів замовляв багато робіт у ремісників і митців і був чимось на кшталт державного підприємства, що гарантувало високу якість продукції та добрі прибутки. Держава контролювала ціну, проте в усьому іншому торговці були достатньо незалежними. В Ісфахані не існувало культури гільдій, подібної до європейської, що регулювала б всю комерційну діяльність.

Ринок був настільки жвавим, що шахові Аббасу довелося змінити маршрут Шовкового шляху і прокласти його через Північний Іран та Ісфахан. Завдяки новому маршрутові вся імперія виграла, здобувши торгову монополію. Через Іран везли мигдаль і спеції з Індії, вовняні вироби з Європи та бавовну з Гуджарату. Торгівля на Шовковому шляху значно пожвавилася. Було встановлено прямі торговельні зв’язки між Англією та Нідерландами. Європейські компанії купували чверть використовуваного ними шовку в Персії. Ісфахан отримував хороші прибутки, здаючи в оренду купцям помешкання та лазні.

Жан Шарден відвідував Персію та Індію у 1665 р. В