Читати книгу - "Кілька років зими"

із місцевим могильником, що мешкає на кладовищі. Те, що він там знайшов — просто жахливо! Могильник повісився. При чому, з усього виходило, що провісив він там уже більше тижня — так встановив лікар. Люди розповідали про цього самотнього чоловіка дивні речі. Начебто вночі могильник викопував мертвих і влаштовував прямо на кладовищі дикі оргії. Інші казали, що він щось знав про таємницю загадкових воріт на пагорбі, а тому жив відлюдно, і ні з ким не спілкувався. Я особисто його мало знав, тому нічого не можу про нього сказати. Я лише бачив ці повні дикого жаху очі, що дивилися в порожнечу. Я багато чого в житті бачив, але ці мертві очі мене вразили. Напевно, ми ніколи не дізнаємося того, що сталося насправді...
* * *

— Ось послухайте, лікарю, здається, я таки розшифрував старовинний манускрипт, який торік знайшов у руїнах місцевого замку! Я хотів прочитати це священикові, але він зайнятий на похороні могильника. Тому вам першому доведеться почути ці дивні записи. Ви готові? — вчитель був, вочевидь, розтривожений і водночас радий зі своєї новини. Він навіть забув вдягнути сорочку, а був лише в самому піджаку на голе тіло.

— Готовий до чого? Шановний пане вчителю, я за своє життя чув і бачив дуже багато, тому мене важко чимось насправді здивувати. Але дивлюся на ваш вельми розбурханий стан і відчуваю, що ніяк не зможу уникнути прослуховування перекладу ваших старовинних рукописів. Що ж, на кілька хвилин я готовий замінити вам пана священика, — лікар вмив руки після оглядин пацієнта і дістав зі свого золотого портсигара тонку цигарку. Він приготувався слухати і почав пихкати запашним димом у стелю, а вчитель якось особливо урочисто, з непідробною гордістю розгорнув свого зошита.

— Ти прийшов на цю землю лише з єдиною метою — вмерти. І ти повинен щодня готуватися до красивої й ні на кого не схожої смерті. Хоча ти, напевне, не знаєш, що таке справжня смерть. Смерть — це коли ти знову повернешся до свого звичного світу, звідки потрапив сюди. Бо справжнє життя можливе лише тут — за межею. І знаєш, чому? Бо тільки тут ти нарешті дізнався, що ще живий, і ти ж таки справді живий! А там ти лише мешкав і не знав, заради чого і навіщо, робив якісь нікому не потрібні справи, метався у пошуках щоденного заробітку, витрачав дорогоцінний час на нікчемні стосунки і дії, розтринькував сили даремно, лише заради якоїсь скоро минущої наживи, бродив землею безцільно і в пітьмі. А тут враз отямився, бо зрозумів, що Там ти був ні живий, ні мертвий насправді... Ти — просто якась нікчемна порожня оболонка, що прагне повернутися до свого звичного існування, бо не хоче думати, навіщо їй даровано це випробування.

Учитель відклав зошита і повільно підвів на лікаря червоні запалені очі, які палали від сильного хвилювання. Лікар мовчки курив свою тонку цигарку і зосереджено дивився на вчителя.

— Як ви думаєте, про яку межу тут йдеться? І про яке випробування? І де це взагалі — там, тут? Що ви на це скажете, лікарю?

— Не знаю. Можу сказати єдине — ви зробили дуже якісний переклад. А зміст цього опусу відомий, мабуть, лише його автору. До речі, де ви знайшли цей рукопис?

— Це зараз не важливо. Мене більше цікавлять роздуми цього невідомого автора. На жаль, це поки що все, що мені вдалося розшифрувати з манускрипту. Але я буду продовжувати.

— Гаразд, продовжуйте. Але моя вам порада — не забувайте відпочивати, — лікар уважно подивився у вікно, де промайнула постать тієї, яка володіла його думками і серцем.

* * *

Вона знала, що всі чоловіки у селищі божеволіють від одного лише її погляду. Але вона ніколи не бажала цього, навпаки, завжди страждала і переймалася через найменші знаки уваги, що їх щодня отримувала від місцевих чоловіків. Вона знала, що і лікар, і вчитель, і навіть священик також закохані у неї. І навіть сам голова селища кілька разів погрожував покинути свою дружину заради неї.

Але вона не любила нікого з них. Вона чекала лише одного чоловіка, що кожної ночі приходив до неї у мареннях і снах. Вона ніколи не могла розгледіти його обличчя, проте безпомилково розпізнавала його появу, коли раптово чула у потойбічній тиші снів чарівні звуки його сопілки. Він щоночі грав тільки для неї, і в цих дивовижних мелодіях вона вчувала зізнання у коханні, вічну пісню любові, з якої починається і якою закінчується світ. І вона чекала, доки він насправді з’явиться в її житті, доки він стане перед нею з плоті і крові і забере назавжди з цього страхітливого місця. Вона чекала його щодня. І щодня виходила йому назустріч, вглядалася у вкриті курявою далекі дороги, звідки він мав коли-небудь прийти по неї.

* * *

Коли він з’явився у селищі, ніхто не бачив. Хто він такий, ніхто не знав. Навіщо прийшов сюди — загадка. Але разом з ним до селища завітав новий і незрозумілий дух, який віщував великі зміни у житті всіх місцевих жителів. Вони одразу відчули, що з появою цього чоловіка має щось трапитися і що тепер їхнє життя стане зовсім іншим. Але ніхто не наважувався заговорити з дивним прибульцем. Усі лише напружено вичікували чогось і обходили нового поселенця стороною.

А він оселився біля воріт на пагорбі. Вночі розпалював вогнище і грав на сопілці, а вдень гуляв по околицях і сидів біля річки. Він слухав співи птахів, пив воду зі струмка, дивився у яскраво-синє небо, лежав у м’якій траві, розмовляв із вітром та дикими звірами, і одним помахом малював на обрії світанок. Він не був схожий на місцевих жителів, бо лише на нього сідали метелики, а квіти розпускали пелюстки від одного лише його дотику. Він був легким, веселим і світлим, він був сповненим життя й пісень,