Читати книгу - "Сповідь суперниці"

Але чомусь мені раптом стало лячно. Чи відбудеться наше вінчання? Але ж Едгар обіцяв мені! Якось дивно, бездумно обіцяв, ніби це зовсім його не стосувалося. О, Пречиста Діво! Він не може відмовитися від мене тепер, після того, що було між нами!

Едгар спав, а мені в голову лізли найдивніші думки. Цей дикий йоль, по суті, вакханалія і пиятика. Наскільки п’яним був шериф? Адже я сама бачила, що він п’яний. Але я не знала, наскільки може сп’яніти чоловік. Дотепер я мала справу лише з селянами напідпитку, коли їх на свята пригощали в монастирі. Але тут… Я пригадала п’яних саксів у залі маєтку. Ні, мій Едгар зовсім не такий. Та все ж таки ці його незрозумілі веселощі, безтурботність…

Нарешті я вирішила, що безглуздо серед ночі сидіти голяка перед вогнем. Повернутися до Едгара — адже я вже належу йому? Ні — між нами більше не буде близькості, поки ми не повінчані.

Безглуздо? Можливо. Але сьогодні я взагалі мислила інакше. Я віддалася йому, щоб він одружився зі мною, тому що сама цього хотіла. Так, хотіла!

Мене раптом охопив сором. А коли я помітила в себе на внутрішньому боці стегна сліди крові, стало ще гірше. Поміркувавши трохи, я залізла в балію. Вода вже майже охолола, і цокаючи зубами, я поквапилася вилізти звідти й одягтися.

За віконницями дедалі голосніше кричали півні. Ранок. І що тепер? Цієї ночі я стала жінкою Едгара, і якщо він хоч трохи шанує наші звичаї, повинен буде одружитися зі мною. Я ж повинна поводитися, як його дружина й господиня.

Я зібралася з духом і вийшла з кімнати. У напівтемній залі було тихо. Тут усі спали. Намагаючись якомога менше шуміти, я спустилася вниз, переступаючи через сплячих, пішла до виходу. Біля дверей лежав великий собака, і він загарчав на мене. Я зупинилася.

— Іди геть. Ти добрий, але йди.

Я говорила тихо, але завмерла, помітивши, що чоловік, який спав на лаві під стіною, почав підводитися. Сів, втупився в мене безтямним поглядом. Я побачила його подряпане обличчя. Це був один із тих, хто вчора накинувся на мене. Він підняв руку, витріщався, тицяючи в мене пальцем. Я хутко пригадала, що вчора мені загрожувало, й мене охопив страх. Що, коли…

Я майже нетямлячись, збігла сходами на протилежну галерею. Десь тут були двері, через які я ввійшла. Ці? На порозі я озирнулася. Чоловік, який помітив мене, спав, прихилившись до стіни та звісивши голову.

Я перевела подих і штовхнула двері.

У невеличкому покої на лаві неподалік вогнища спала леді Ріган, загорнута в широкий плащ. Але щойно зарипіли завіси, вона підвелася й окинула мене пильним поглядом.

— Ось і ти, дівчино. Чи вже не дівчина?

Мені стало соромно. Почувалася, як послушка, спіймана в опочивальні з зайвою ковдрою.

Поможи мені, Боже!

Напустивши на себе незворушності, я промовила:

— Міледі, мій чоловік сер Едгар, коли прокинеться, напевно забажає поїсти. Я його дружина і зобов’язана передбачати бажання чоловіка. Але я поки погано орієнтуюся в маєтку. Чи не допоможете мені?

Вона спокійно поправила волосся, темне, зібране ззаду в жмуток. На моє повідомлення, що тепер я тут пані, не зреагувала ніяк. Накрила волосся шаллю.

— Ходімо.

У кухні теж усі спали покотом. У кутку на соломі я помітила Утреда, який обіймав якусь служницю.

Я нервувала, й коли Ріган накладала мені на тацю їжу, руки в мене так тремтіли, що вона висловила сумнів: чи не розсиплю все дорогою. Ну, ні. Я вирішила бути тут пані, тож треба й триматись, як пані.

Коли я повернулася в нашу кімнату, Едгар досі спав. А що робити мені? Я вирішила поводитися так, ніби справу вже вирішено й залишається тільки обговорити деталі шлюбної угоди. І поможи мені, Боже, при цьому не схибити!

Уранці я зазвичай молилася. Ось і тепер, опустившись навколішки і молитовно склавши долоні, я спробувала зосередитися на словах з Писання.

— Ego dormivi et soporatus sumi et exsurrexi, quia Dominus suscepit me, njn timebo.[35]

Коли ззаду зарипіло ліжко, я мало не підскочила, проте примусила себе дочитати псалом до кінця. Озирнулася. Едгар, підвівшись на лікті та мружачись зі сну, дивився на мене.

— Черниця? Якого біса…

Він зробив жест рукою, немов відганяючи видіння, і знов звалився на подушки. Здається, збирався спати далі.

Повагавшись трохи, я наблизилася.

— Мілорде… Мілорде, чоловіче мій.

Він ніяк не зреагував. Я подивилася на нього й знову відчула сум’яття. Його дужі груди, недбалий поворот голови, кучерики на шиї. Мені раптом захотілося, щоб він, як цієї ночі, обіймав мене, цілував, шепотів ніжні слова.

— Едгаре.

Я не втрималася і доторкнулась до нього, провела пальцями по його грудях, по плечі.

Він так рвучко й сильно вхопив мене за зап’ясток, що я скрикнула. Він впритул дивився на мене, був насторожі, як звір перед стрибком. Потім перевів подих і відпустив мою руку.

— То це не сон… Хто ви, в ім’я самого неба?

Я ж не могла вимовити ні слова. І десь у глибині, біля самого серця відчула, як розливається холод.

Він дивився на мене спочатку пильно, потім губи його трішки торкнула усмішка.

— Здається, я впізнаю тебе по цьому сріблястому пасму, що вибивається з-під запинала. Місячне сяйво?

Він сів, обхопив голову й глухо застогнав.

— Ці мені старі звичаї… Цей йоль. Ось що, маленька, подивися, чи не лишилось там вина в глеку.

— Мілорде, я тут принесла