Читати книгу - "Мати все"

– Ні, тільки не класику. Що за фігня, люди? Ми приїхали відриватися!

– Повідомляю всім, хто мене не знає: під час сексу я матюкаюся.

– Це природно!

– Так, ми поважаємо все природне.

– Я би сказала, ми – втілення всього природного і нормального.

– А в мене тост!

Ліда смикнулася, одним ковтком вихилила келих вермуту. Тост? У Стаса тост?

Відірвала погляд від стінок келишка, у який витріщалася затято. Полохливо зиркнула на Стаса. Чоловік підійшов до Ліди, обійняв її, усміхнувся дияволом, підніс угору келих.

– У мене тост, панове! – повторив пафосно. – Ми бажаємо товариству нескінчених трансформацій, що породжували б нові і нові варіації на одну й ту саму вічну тему. Бо, погодьтеся, весь час міняти свою кохану дружину на одну й ту саму свінґер-партнершу – це те саме, що завести коханку. Тупа дискредитація геніальної ідеї. Ми з Лідою – проти. Ми – за…

– Експансію! – вигукнула Тоня. – Я тебе обожнюю, Стасе!

– Прошу до столу, – у вітальні виник офіціант.

Стас довів Ліду до столу, галантно відсунув стілець, допомагаючи дружині зручніше сісти, присів поруч, поклав на Лідину тарілку ложку грецького салату.

– Я не помилився? Ти ж любиш грецький, кохана?

– Дякую…

Салат? Оливка в горлі… Ліда повільно повела поглядом по лицях, наче багнюкою ялозила.

«Вдавіться! Я хочу, щоби ви всі вдавилися і померли! Мені однаково, як це буде. Я навіть не заплющуватиму очі й не жахатимуся, коли ви почнете кашляти й задихатися, – божеволіла подумки. – Раз за все життя забуду, що лікар. Нізащо не допоможу. Помріть усі! Крім Стаса…»

Згадка про чоловіка не зупинила моторошний потік. Перед очами весела компанія: «Ось вони їдять з апетитом, сміються, давляться великими шматками стейків із кров’ю. Мало крові! Мало… Ось вони червоніють – зле! Хапаються за келихи, намагаючись запити криваве м’ясо, та марно. Марно! На підлогу! Кашляйте і здригайтеся в судомах. Надто далеко… заїхали! Навкруги тільки ліс. “Викличте лікаря!” Лікаря? А де взяти лікаря посеред лісу? Надто далеко зайшли! Здохніть же всі природною смертю. Здається, вам подобається все природне! Усі здохніть. Крім Стаса… Стас – ні до чого! Він просто не розуміє. Обсидіан! Чорний камінь надії. Він змінить мого коханого. Він… А якщо не змінить? Уже кілька годин на пальці, поруч з обручкою. Обман? Навіщо ж ти брехала, дівчино з ювелірного бутика? Навіщо Ліда наділа ці дурні сережки з лазуритом? Невже обман? А якщо Стас не має дурних намірів? Так теж може бути… Якщо компанія цих дурнуватих свінґерів – це нормально? Вони ж нікого не вбивають, а от вона… Вона тільки-но палко бажала смерті кожному з них. Значить, ненормальна – вона?»

– Їж, кохана. Тобі знадобляться сили, – прошепотів Стас.

– Добре, – відповіла спустошено. «Сон… Усе це сон…»

Їй дістався лисий Олесь. За ним дебелий дядько років сорока. Третім став рухливий, як сперматозоїд, білявий хлопець років двадцяти.

– Вау! Лідо! Я Ерік! Ти станеш моєю останньою жінкою в цьому році! – махнув їй.

«Сон… Це сон. Тікати!»

Ліда підхопилася надто жваво. Кампанія розцінила по-своєму, розвеселилася.

– Чого чекаємо, панове? Розпочнімо?

– Так, жінки рвуться…

Білявка вискочила перед кампанією, жестом попросила уваги.

– Друзі, сьогодні Новий рік. Тому діймо так… – подивилася на годинник. – Друга дня. Чудово. До третьої дня – «намбе ван»! Із третьої до п’ятої – розважальна програма у вітальні. Обіцяю, буде цікаво. Із п’ятої до шостої – «намбе ту»! Із шостої ми знову чекаємо вас у вітальні. Святкова вечеря, розваги і веселощі аж до десятої. Із десятої до одинадцятої познайомтеся зі своїм останнім партнером цього року. Але вже надто не затримуйтеся. О пів на дванадцяту ми починаємо новорічні розваги до ранку! Супер? Так?

– Е ні, ні! – запротестував Стас. – Пощадіть! Ми з Лідою ще не розклали речі. У вас буде година, а нам… і нашим партнерам?

Олесь збуджено глянув на Ліду, крикнув білявці:

– Ганнусю! І чого стоїмо? Швидше покажи людям номер!

«Сон… Це сон».

У номері Ліда кинула на ліжко сумку й запакований разом із продуктами коньяк, мовчки залізла під душ.

– Лідо! Не переймайся! Потім усе порозкладаємо, добре? – почула голос Стаса.

– Добре…

– Я побіг?

– Біжи… – прошепотіла.

Стас зазирнув до ванної кімнати, прискіпливо глянув на Ліду й раптом сказав:

– Ти ж не цілуйся… у губи…

Ліда почула, як грюкнули двері, схлипнула.

«Сон… Це сон».

Вилізла з-під душу, гола-мокра-заплакана, почовгала по номеру до ліжка. Розірвала пакунок із делікатесами, дістала коньяк. «Коньяк плюс гаряча вода. Тиск підвищиться! Має підвищитися!» – безпорадно. Спробувала відкоркувати пляшку. Куди там! Руки тремтять. Зубами в кришку – зі стогоном. Та відкорковуйся ж, клята! Вийшло. Ковтнула… Пішла під гарячий душ. Із пляшкою. Голова обертом.

– Клас! – почула за спиною.

Обернулася – у дверях ванної кімнати стояв голий Олесь.

– Гаряча вода, коньяк… Збуджує… – усміхнувся.

Ліда замахнулася пляшкою.

– Пішов ти!

– О! А це вже занадто! Я люблю домінувати!

Один стрибок – і вже у ванній кімнаті.

– А мені – начхати! Ось просто взяти і начхати на те, що ти любиш! – Венами коньяк. Сил – як у Геракла. Штовхонула лисого – до стіни прилип.

– Любиш експерименти?

– Уб’ю!

Олесь зареготав, обхопив її. Забалансували на слизьких кахлях, не втрималися – гепнулися на підлогу. Ліда відчула під собою гарячу, збуджену плоть, та в цю мить ні логіка, ні емоції, ні дитяча образа за понівечену гордість, ні жадання вже не мали значення. Ліда раптом ухопила мужчину за лису голову, стисла пальці, аж шкіра побіліла, притисла його до підлоги і з люттю вчепилася зубами йому в плече.

– А-а-а! – заревів Олесь. Відштовхнув Ліду, навалився на неї всім тілом. – Тварина! Обожнюю! – хрипів у Лідину шию. – Давай! Ще!

Вона не чула. Вона билася, наче востаннє. Дряпала, кусала, била і тільки несподіваний, справжній оргазм раптом знесилив тіло і спустошив душу.

Ліда лежала на мокрій підлозі ванної кімнати, приголомшено прислухалася до власного тіла. Голова обертом. Що ж це?! Вона любить Стаса, але з ним ніколи… А цей чужий мужчина… Що він зробив? Чому її тілом і досі розливаються неймовірні сплески бурхливої радості?

До неї нахилився Олесь. Подав руку, допоміг підвестися. Накинув халат на плечі й поцілував руку.

– Ніколи не забуду, – усміхнувся, як цілком нормальна людина. – Ви неймовірна жінка, Лідо…

– Дякую, – прошепотіла вихована донька академіка Вербицького.

Поки похмурий Стас після свого «намбе ван» дійшов до їхнього номера, кілька чоловіків устигли привітати його з надзвичайною сексуальністю дружини.

– Олесь каже – це щось поза розумінням. Цунамі! – смикався рухливий Ерік.

– Моє виховання, – віджартувався Стас, та настрій тільки погіршився.